Реш. 1: В результате правления Ивана Грозного было создано постоянное стрелецкое войско, которое встало на постоянное вооружение страны. Оно просуществует впредь до Петра 1.
Дополнительное задание:
Биология: Що таке двобічна симетрія?
Реш. 1: Це коли тварину можно поділити на дві частини
Дополнительное задание:
Українська література: Що із життя однолітків вразило за творем Блакитна дитина
Реш. 1: Коли я побачив назву повісті Анатолія Дімарова «Блакитна дитина», тотрохи здивувався. Дійсно, хіба може дитина бути блакитного кольору?«Мабуть, фантастика», — подумалося мені. Але насправді виявилося, що цейтвір — чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своєдитинство. Коли син письменника приходить додому із двійкою чизауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, зІ’виховною метою» розповідають, яким слухняним та розумним ріс батькохлопчика. Влакитна дитина — це ангел, якась ідеальна дитина, певно, якареально й не існує: «Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею тамамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяєрожевими щічками й докірливо дивиться на забілку повними всіх на світічеснот голубими очима».Проте батько-пі чомусь стає трохи ніяково, як і йогосинові-бешкетнику, у нього також палають вуха від сорому: «Адже коли боця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п’ятий «Б»клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то зобдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір’я, звичайно ж,лишилося б у моїх жменях!»Розповідь починається з метафоричної притчі про чарівний містокпам’яті. Місточок провисав над безоднею, і по один бік жила людина, а подругий було все, що потрібно їй для життя. І жити б людині вічно, коли бмісточок не вужчав з кожним днем. Стурбована, щоразу набирала людинавсе більше припасів. Але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим —місточок. Автор говорить, що він також стоїть над такою «прірвою», а потой бік — прожиті роки: «І доки не щез місточок моєї пам’яті, будуходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». Аленевблаганний час віддаляє автора від нього ж самого, коли він бувхлопчаком… Отже, із теплотою Анатолій Дімаров перекидає місток іздорослого життя в дитинство, яке припало на важкі воєнні та післявоєнніроки. Переходить через місточок і знову опиняється в дитинстві — змолодою мамою, молодшим братом, друзями.Статків у родини не було. Мама — вчитель, зарплатня невелика, але вприміщенні є етажерка з книжками та зошитами. Толя любить читати,учитель математики навіть поставив йому двійку через те, що хлопецьчитав на уроці «Тараса Бульбу», уявляючи себе лицарем. Навесні хлопці,не зважаючи на небезпеку, катаються на кригах, майже всі літні канікулипроводять на річці — купаються, ловлять рибу та раків. Автор навітьвисловлює цікаву, на мій погляд, думку про те, що люди, які виросли наберегах таких чистих і веселих річок’, не можуть бути злими й похмурими.А ще діти катаються на конях, ганяють по лісу, роблять набіги на чужігороди та садки!Мене вразив епізод, коли Толя з приятелем Ваньком, вирішивши налякатидівчат, бере до рота жабеня. Але, злякавшись, завуча, випадково ковтаєжабку. Ночами хлопчик прислухався: чи не стрибає вона у нього в животі. Ісміх, і гріх, як то кажуть!З теплотою герой розповідає про своїх учителів: Павла Степановича,Віктора Михайловича, Галину Іванівну. Останнім двом хлопці-бешкетникинавіть допомогли одружитися: обкидали зіпсованими яйцями залицяльникавчительки, і та була змушена йти на виставу з Віктором Михайловичем.Через місяць вчителі побралися. Але з найбільшою любов’ю АнатолійДімаров згадує свою люблячу матір. Між дітьми та мамою склалисядовірливі, щирі стосунки. Вона, на відміну від односельців, ніколи нелає та не б’є своїх синів. Із гордістю Толя каже: «Моя мати найкраща всвіті!»Отже, Толя — не блакитна дитина, не янгол. Це звичайний хлопець, ушкільному житті якого було багато пригод — веселих і не дуже. Звісно, щоАнатолій Дімаров, пам’ятаючи, яким він вбув у віці свого сина, кращерозуміє власну дитину. Адже за розвагами та бешкетами він помічав ужитті важливі речі й цінував їх: уміння мріяти, товаришувати,відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра йсправедливості, тонке відчуття краси природи, почуття гумору.
隨著奧斯曼帝國的擴大，就有必要重組部隊，把訓練有素的常規步兵部隊作為其主要的打擊力量。詹尼沙良步兵是由土耳其蘇丹穆拉德一世於1365年創建的。一支新的軍隊是由8-16歲的基督徒青年組成的。因此，主要部分的阿爾巴尼亞人，亞美尼亞人，波斯尼亞人，保加利亞人，希臘人，格魯吉亞人，塞爾維亞人，後來接受嚴格的伊斯蘭傳統教育。在盧梅利亞招募的孩子被安納托利亞的土耳其家庭放棄接受教育，反之亦然。
在詹姆斯招募兒童（devishirme - 血液稅）是帝國基督教人口的義務之一。奧斯曼當局從奴隸手中獲得部隊，同時解決了他們的內部政治任務，對當地軍隊的影響力產生了強大的衝擊力。
在猶太人最初根據命令招募完全基督教的孩子;猶太人從devishirma被釋放。後來改信伊斯蘭教的波斯尼亞和阿爾巴尼亞族，穆斯林也有送孩子到近衛軍團從蘇丹權利：在kapykulu兵役使許多實現較高的社會地位。從德夫希爾梅也伊斯坦布爾的豁免居民，擁有土耳其語言，身體和智力殘疾，並結婚。可能最後的情況部分解釋了那個時代的早婚。
Эти меры, или, как почему-то принято их называть, «церковные реформы», вызвали сопротивление в среде московских протопопов, которые считали, что греки после Флорентийской Унии недостаточно православны, а поэтому никак не могут служить образцом для Московской Патриархии. При поддержке царя патриарх Никон в первые годы смог воспрепятствовать натиску секуляризационных стремлений боярства, практически свел на нет действие тех статей Уложения 1649 г., которые были направлены на ущемление имущественных прав Церкви. Не допускал вмешательства в дела церковного управления и суда дьяков Монастырского приказа.
