Ответ:
Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, швидкий… (с.9) Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити. Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться. (с.59) Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний. (с.59) — Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь. ) Галька Козачок цитатна характеристика Гарні чорні очі-оченята, такі жваві, й такі привабливі, і такі бездонні, що прямо диво дивне; тоненька шия і маленькі груди, важкі коси і довгі, примхливо вигнуті брови, тоненька немов вирізьблена, фігурка й чарівна посмішка, що вона вся струнка, весела й швидка, як вогонь на сухій соломі. Раптом Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою. (с.20) Яка ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!.. І добре, що хоч вчасно прозрів! (с.34) Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з’явилася Галя Козачок. (с.49) Вона підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо. (с.60) Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай Кордебалет. (с.60) Федька Котигорошко цитатна характеристика Маленький і товстий, терплячий, флегматичний, 12 років, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах, за смаглявість мав прізвисько Жучок.
Рогатий, а не бик,
Пливе, а не качка.
(Місяць)
Не електрика, не газ –
Світить всюди в нічний час.
(Місяць)
Срібну скибку кавуна
Видно уночі з вікна.
Що це?
(Місяць)
За горами, за лісами золотий кружок встає.
(Сонце)
Удень сяє, вночі зникає.
(Сонце)
Усі його люблять, усі чекають.
А хто подивиться – кожен скривиться.
(Сонце)
Образ дуба символізує єднання та подальший розвиток України.
порівняння -Швидкий,як блискавка, Співає,як соловейко, очі,як сині волошки
гіпербола-Ми не бачилися 100 років,Я повторював тобі вже мільйон разів.
персоніфікація-Вітер співає, Сонце усміхається, Пташки розмовляють
<span>На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька.</span><span> Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала.</span><span> - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька.</span><span> - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати.</span><span> - Як це?</span><span> - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою<span> </span>– вона мене й поллє.</span><span> Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна!</span><span> Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати.</span><span> - Приєднуйся! – гукнула.</span><span> - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю.</span><span> Біленька здивувалася:</span><span> - А що робитимеш, коли вітер нападе?</span><span> - Домовлюся.</span><span> Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими.</span><span> Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона.</span><span><span> </span>Аж раптом одного дня налетів Буревій.</span><span><span>-<span> </span></span>Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар.</span><span> Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. </span><span> - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева.</span><span> - Я не хочу, - заплакала берізка.</span><span> - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер.</span><span> Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька.</span><span> - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий?</span><span> - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.</span>– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло?<span> - Я тебе не боюся, - відказала берізка.</span><span> У Буревія мову відняло.</span><span> - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш?</span><span> - Знаю.</span><span> - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької.</span><span> Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й<span> </span>крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося.</span><span> - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть.</span><span> А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку:</span><span> - Ти як?</span><span> - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані…</span><span> - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка.</span><span> - Правда?</span><span> - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати.</span><span> – Я згідна, - промовила Тоненька.</span>З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася! <span>
</span>
