Приїзд Шрамів на хутір Хмарище родини Череванів;
бажання Шрама заручити Петра й Лесю;
знайомство Лесі з Кирилом Туром;
зустріч Шрама та Череваня з Якимом Сомком;
спільна вечеря Сомка, Череваня, Шрама, Тура й Лесі в Києві;
натяк тура на викрадення Лесі, згодом — нічне викрадення останньої;
двобій Тура з молодшим Шрамом;
гостини старого Шрама на хуторі Гвинтовки, недалеко від Ніжина;
зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома;
покарання Кирила Тура;
повернення Шрамів додому;
Чорна рада в Ніжині;
пропозиція Тура порядувати ціною власного життя Якима Сомка, який був у в'язниці і відмова останнього;
засудження Тетерею на смерть старого Шрама;
одруження Петра й Лесі.
Иллюстрация к роману П. Кулиша "Черная рада" - "Два гетмана"
Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий —
йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися
від дорослих.
Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним
бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей.
Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі,
любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для
нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві
переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він
чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому
весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де
лежать безпомічні пташенята.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо
письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав
їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати
п’єсу.
1 Сирота Климко 2 Згорiвша станцiя 3 Притулок у шахтiйнiй ваговiй 4 Жорстокi iталiйцi 5 Климко i Зульфат 6 Гарна рожева сукня 7 Немовля Оля 8 Торбинка сухарiв вiд дiдуся 9 Допомога дiвчинцi 10 Добра тiтка Марина 11 Знайомий залiзничник 12 Повернення Климка додому 13 Iталiєць та пострiл 14 Смерть Климка 15 Пробитий мiшок
З давніх-давен вдавалися письменники до написання байок, в яких відображали свої суспільно-політичні та морально-етичні погляди, висвітлювали проблеми співжиття людей, осуджували шари суспільства і окремих особистостей, підносили благородні риси людства. Першим в українській літературі до написання байок долучився Григорій Сковорода. Його байки, в яких відображено актуальні проблеми сучасної йому дійсності, вийшли в світ збіркою під назвою «Басні харьковскія».
Важливе місце в байках Григорія Сковороди займав мотив «сродної праці». На думку мандрівного філософа, праця — це природна, органічна потреба кожної людини. Тільки тоді людина буде щасливою, коли пізнає себе, розпізнає свої покликання, нахили чи обдарування, зрозуміє, який рід діяльності зможе принести їй моральне задоволення. Сам процес роботи, а не її результати мають давати втіху. Ідею «сродної праці» Григорій Сковорода проводить в байках «Собака й Кобила», «Орел та Черепаха», «Жайворонки», «Зозуля і Косик», «Годинникові колеса» та в інших. Особливо яскраво суть цієї ідеї відображено в байці «Бджола та Шершень». Шершень кепкує з Бджоли, що сумлінно збирає мед, і хвалиться, що живе за рахунок її праці. Бджола ж відповідає йому, що збирання меду для неї — задоволення і призначення, що без цього вона не уявляє свого життя, вона для цього народжена і буде робити, доки не помре. Пропагуючи ідею «сродної праці», поет засуджує людей типу Шершня, людей-паразитів, які живуть крадіжкою чужого, і вшановує образ Бджоли як символ чесності і працелюбства, як образ мудрої людини, що живе і працює за покликанням. На інших прикладах Григорій Сковорода розвиває ідею «сродної праці», створює образи, аналогічні Бджолі та Шершню. Так, саме тому краще ловити мишу, а не їсти її. Поет стверджує, шо немає нічого кращого, ніж жити «по натурі», тобто працювати за своєю «спорідненістю». «Сродна праця» принесе суспільству матеріальне і духовне багатство, а людям — щастя і задоволення. Якщо ж людина буде працювати не за своїм покликанням, то це може обернутися для неї трагедією. Бджола не зможе жити, якщо їй не дозволять збирати мед.
Отже, в пошуках щастя варто пам’ятати про ідею «сродної праці» мандрівного філософа, про його «наказ» жити за покликанням.
