Шевченко висловлює віру в незламність і перемогу народу.
Ми живемо на четвертому поверсі. Вікна нашої квартири виходять у
двір, що густо засаджений тополями. Більшість тополь старі, посаджені
після війни. Усім гарні ці тополі, але на початку літа вони завдають
багато незручностей. Пух від них проникає навіть до кімнати, залітає в
під’їзди, а земля немов пухнатим снігом покривається. Ми з хлопчиками
любимо підносити запалений сірник до білих пухнатих острівців з
тополиного пуху і спостерігати, як вогненні змійки, злегка потріскуючи,
пожирають білизну. Одна тополя торкалася гілками вікна моєї кімнати.
Примітна вона була тим, що на її стовбурі багато років знаходилася
шпаківня. Дерево росло, і разом з ним вона піднімалася угору, немов
кабіна ліфта. Пройшли роки, і шпаківня виявилася на рівні вікна моєї
кімнати. Я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я
знав, коли вони відлітали, а взимку в їхнє житло нерідко залітали
горобці. Може, їх туди вабила цікавість — хотілося довідатися, які, мов,
шпаки. А може, горобців заганяла в дерев’яний будиночок холоднеча. Як
би там не було, але й узимку, і влітку тополя слугувала притулком різним
птахам. На її товстих гілках поважно сиділи ворони, а голуби так
воркотали ранками, що не давали спати. Ця тополя була немов членом нашої
родини. Відкриєш вікно — її подих проникає до кімнати; улітку її пух
забивається в різні куточки квартири. А восени жовте листя засипало
підвіконня, його ми знаходили і під шифоньєром, і під письмовим столом.
Прокидаючись, я казав тополі: «Доброго ранку!», бажав спокійної ночі.
Словом, ми дружили.
Что-то вот так:Друг пізнається в біді. Так, так і є. Якщо у вас трапилася біда, то першим, хто прийде на допомогу, буде саме друг.
Він спробує зробити все, що завгодно, щоб допомогти, навіть якщо знає, що нічого не може. І від його зусиль вам — і йому теж — стане легше.
Коли ви потрапите в неприємну ситуацію, то тільки один залишиться з вами. навіть якщо ця ситуація дуже складна. Іноді, звичайно, допомагають не тільки друзі, але зазвичай це відбувається тоді, коли ви самі можете легко впорається з неприємностями, і допомога виходить чисто символічна, непотрібна.
Хоч це і теж приємно. Але в такій біді, де всі опускають руки і відходять в сторону, допоможе тільки вірний друг. І тоді, нарешті, стане зрозуміло, хто ж саме з усіх ваших друзів-приятелів — просто так, знайомий, з яким можна поговорити, зіграти у футбол, але не більше того, а хто — справжній друг, на якого можна покластися в скрутну хвилину і який допоможе завжди.
З твору Василя Чухліба мені сподобався Вітер. Тому, що він пригнав дощову хмару.
Драматичний етюд По дорозі в Казку перегукується з поемою «Мойсей» І. Франка