Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить нагрітим від сонця повітрям... Степовий океан манить і кличе. Хоч би показалась якась щогла серед зеленаво-голубих хвиль — звичайна тополя чи явір! Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
І раптом на обрії випливає оазис. Що це — марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі?
Наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше: вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками.
Так от який він, хутір Надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм і драматургом — Іваном Карповичем Тобілевичем — Карпенком-Карим.
В тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї українського театру: Іван, Панас і Микола, що стали відомими на увесь світ, — Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. Він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. Ось дуби Івана, Миколи, Панаса, Марка, Марії... Їх посадили багато літ тому славнозвісні актори під час перебування на хуторі: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Нині дуби сягають на півсотню метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри і спеку.
Коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали гуртом почесні гості хутора, віддаючи шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верст у Крим по сіль.
Як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. Цим дубам рости вічно, і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану.
Неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, збудований за ініціативою уряду Радянської України. У просторих залах зібрано особисті речі братів Тобілевичів, цікаві документи, експонати, які красномовно розповідають про історію українського театру.
Шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. Дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори — "Хазяїн", "Сто тисяч", "Мартин Боруля". Дзюркотить з-під коріння джерельна вода. Припадімо ж і ми до чистої води, напиймося з цієї цілющої криниці.
(За І. Цюпою).
План опису .
1.Оазис серед степу.
2.Стара батьківська хата в парку.
3.Став, викопаний письменником.
4.Могутні дуби.
5."Чумаки".
6.Меморіальний музей.
Зразок переказу.
Хутір Надія
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. Степовий океан манить і кличе. Хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
Раптом на обрії — оазис. Може, це марево?
Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками.
Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).
У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса.
Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно.
Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи.
Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці.
Привет всем я недавно читал повесть за сестрою.Вот ответ у хлопчика похитили сестру,и он вишел за ней и встретил козаков потом он от них утік до татар он с ними пожил и убежал тоже потом вернулса с козако но перед тем ево присудили когда он сбежал жо 100 стрел потом когда вернулса пощадили до 20 стрел но ево забрал козак и отвез до пана и он ему сбрехал што сестра знает што случилась с ево синам штоби найти сестру все!
Если отталкиваться от идеи "Слова", то можно сделать вывод, что это произведение учит нас прощать всех, даже за большие проступки, надо любить близких тебе людей.
<span><span>Трагедйного звучання набува образ жнки у новел М. Хвильового Мати . Невипадково письменник в цьому твор, в багатьох нших детально вимальову жноч образи, адже жнка, за свтовдчуттям укранцв, це берегиня роду, носй його традицй. Проте у збурених обставинах перших десятилть XX столття роль жнки народжувати виховувати доповнються ще одним штрихом: цною власного життя рятувати дтей вд жорстокост та абсурдност свту, подленого на класи, на непримиренн ворож табори. найдраматичнше те, що лня такого протистояння часто проходила через одну смю, родину, краючи навпл. Подбна колзя осмислювалась у поез П . Тичини Три сини. Рядки з не стали епграфом до новели М. Хвильового:
Прихали до матер та три сини:
Три сини вояки, да не днак,
Що дин за бдних,
Другий за багатих…
Цей епграф мстить у соб ядро майбутнх подй, передбача х, а також свордним заспвом , що важливо, наближеним до думи. Новела М. Хвильового теж позначена фольклорними впливами тон розповд нагаду прозов народнопоетичн жанри: казки, легенди. Та й зображення двох братв-антиподв теж витримане у фольклорному стил. Однак, якщо в народних казках молодший син нколи не втрачав людсько подоби, залишаючись добрим людяним, то у твор М. Хвильового обидва брати, потрапивши у вир громадянсько вйни, опинившись по рзн боки барикад, перетворилися на слпих фанатикв де, забули про найсвятш християнськ приписи людсько морал. Письменник психологчно вмотивову вибр життвого шляху братами. Один з них навчався в гмназ, здобув освту, мати намагалася забезпечити йому достойне життя цною неймоврно виснажливо прац (цлий день вона шила сорочки та костюмчики зовсм не мала часу розмовляти з своми любими синами). Проте навчати другу дитину жнка через матеральн нестатки вже не могла, тому самостйне життя Андря почалося з мстечково кузн. Не дивно, що Остапа супроводжувала весела усмшка, а Андрй «дивився на свт суворим поглядом незадоволено людини . М. Хвильовий акценту увагу на тому, що саме матеральн умови визначили шляхи братв у вир громадянсько вйни: Остап служить у блогвардйськй арм, а Андрй потрапля до лав бльшовикв. Однак як пояснити хн ставлення до матер, яка порвну мж синами розподляла свою доброту, ласку, тепло душ? Вд чого зачерствли серця хлопцв? Чому нелюдська ненависть пролягла помж братами? Чому Остап безапеляцйно заявля блогвардйцям: … хочу я довести вам, що для мене в боротьб нема матер». Абсурднсть ситуац розвязати може лише смерть. Такий пдтекст прочитуться уже в перших рядках твору. Геро носять мена синв Тараса Бульби, бо хнй батько, бдний зворушливо навний кравець, марив старовиною, козацьким давнм лицарством. Його сини не стали лицарями, кривав будн вон, класова ворожнеча, гнорування гуманних принципв людсько спльноти уподобили х до зврв. Мати не пзна Остапа перед нею стояла сувора без кнця далека й людина. Це вже був не той Остап, що обцяв й годувати смачними цукерками. Це було втлення незнано й хижо мудрост . Таким же далеким чужим видаться й Андрй. У розпач жнка пдставля пд сокиру старшого сина власну голову, рятуючи меншого.
Зображена М. Хвильовим колзя нагаду бблйну легенду про Кана та Авеля, злочинця невинну жертву. Давнй переказ у XX столтт пд пером письменника набува нового звучання Остап Андрй, заслплен ненавистю пролитою кровю, нагадують виродкв, а хня мати це втлення самопожертви безмежно любов. Вона також уособлю Украну, розпяту на хрест братовбивчих революцйних потряснь.</span><span>Головнi геро: Мати i сини: Остап i Андрiйко.
Тема: зображення жорстокоi вiйни мiж рiдними братами, в якiй постраждала сама невинна мати.
Iдея: автор втiлю переживання матер страхи, показу любов як кожна мати проти братовбивства вйни.</span></span>