Коли вчителька на уроці запитала, які дерева нам подобаються, я відразу назвав каштан. Звичайно, це дерево не приносить смачних плодів, як, наприклад, вишня або абрикос, і зовсім не його наряджають веселими передноворічний вечір. Зате ніхто не зможе залишитися байдужим, побачивши алею квітучих каштанів! Білим і рожевим вогнем горять гігантські "свічки", запалені навесні в гущі зеленого листя, і у перехожих відразу піднімається настрій і на губах з'являється посмішка.
Великі зелене листя каштанів схожі на відбитки долонь якихось фантастичних істот. Восени листя жовтіє і опадає, а після так заманливо шарудять під нашими ногами, що хочеться підкидати їх вгору осіннім салютом або стрибати з розбігу у величезні, жовті, хрусткі купи, зібрані працьовитими двірниками.
Коли каштани відцвітуть, на місці свічок з'являються грона колючих зелених кульок. Вони висять серед листя до пори до часу, а після раптом лопаються, і на дорогу сипляться великі і маленькі каштанові насіння - теж каштани.
<span>Я вважаю, що каштани прикрашають наше місто і роблять його красивим і затишним.</span>
Основною думкою твору є дружба між людьми. Під тваринами автор має людей, їх відносини між один одним у справжньому житті. Є такі люди, запрошуючи у гості, пригощають стравами, котрі можуть не подобаютись гостю, та йому не зручно їх куштувати, навіть не цікавляться, думають тільки про себе. Але в житті спрацьовує "закон бумерангу" - як гукнулося, так і відгукнулося".
Горобець-гарненька,маленька пташка. Він має білі щічки. Сіру голівку,сірі грудки. Крильяця у нього коричневі з чорним. Він має товстенький дзьобик яким їсть соняшникове насіння,крихти хліба. Як варто з'явитися весняному сонечку,як веселі горобці займають дахи,дерева в парках,на бульварах і починають цвірінькати.Горобці завжди тримаються разом.І тому їм легко шукати їсти але ділити її не завжди вдається.
Я дуже люблю горобчиків і стараюсь допомагати їм!