Коли зірка прокидається , чути її срібний голосочок яким вона співає і каже : ,, Ходи в танець ! ,,
Я прокинулась , ходила по кімнаті , побачила срібну мамину каблучку , поки вона співала я зашипотіла сама до себе : ,, Незвичайна каблучка з намальованою зіркою !!! ,,
Твір на морально-етичну тему «Порядність»
Усі люди різні. Кожен має свій індивідуальний набір рис, як позитивних, так і негативних. Не існує абсолютно поганих чи добрих людей. Усі мають світлу й темну сторони душі. Тож не можна сказати, що порядною є та людина, яка володіє лише позитивними рисами. Та й чи існує така людина взагалі? Порядною є та людина, яка прагне вдосконалитися, позбутися своїх вад.
Відтак, порядність не є синонімом моральної досконалості. Відповідь на питання, що таке порядність, криється у корені самого слова. Як на мене, порядність – це швидше моральна послідовність, відповідальність. У порядної людини за словами йде діло, причому одне з одним співвідноситься без коливань.
Порядна людина завжди дотримується своїх обіцянок, уникає образ і не завдає шкоди ближньому навмисно. Порядна людина силою свого духу все навколо впорядковує, надає лад своїм лише прикладом. ЇЇ внутрішня злагодженість та впорядкованість поширюється й на оточення.
Існує суперечливе питання, чи є порядність вродженою якістю людини, чи її можна виховати впродовж життя. На мою думку, порядність можна розвинути й навіть самотужки. Адже людина, по-перше, просто не може народитися підлою, це суперечить самому життю. А по-друге, усі люди змінюються.
Стати порядною людиною ніколи не пізно. Хтось приходить до цього лише після того, як сам пережив образу та непорядне ставлення до себе.успадковує цю рису, маючи з самого дитинства гідний приклад, не уявляючи собі інакшого способу життя.
Звичайно, краще, коли людина із самого дитинства усвідомить, що за словом має стояти діло. А взаємоповага та співчуття одне до одного – це запорука того, що порядних людей ставатиме все більше, а наше життя змінюватиметься на краще.
Мабуть, кожна людина вважає, що її місто, або село, де вона народилася і живе, - найкращий куточок землі. Та це і зрозуміло, бо це місце - єдине, неповторне: воно викохало тебе на своїх долонях, збагатило тебе своєю красою, подарувало друзів. Ти - його часточка, його любий син і надія.
<span>Таким для мене є мій Дніпропетровськ - добрий і чесний трудівник, допитливий дослідник, культурний діяч. У ньому дивовижно переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови й величезні шедеври архітектури минулих століть. Він серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Він гордо несе свою славу день за днем із покоління в покоління вже близько трьох з половиною століть. </span>
<span>Я люблю його щирою й ніжною любов'ю. Найбільше він подобається мені у весняному цвітінні каштанів і яблунь, сповнений ароматом квітучого бузку і свіжого зеленого вбрання. Яскраве сонце заливає свіжі асфальти і молоду траву, віддзеркалюється у вимитих відчинених шибках. </span>
<span>А який він загадково-дивний взимку! Цієї пори він найошатніший увечері, коли на білій ковдрі снігу велично сплять дерева, вгамовуються і затихають будинки. </span>
<span>Золотом вкриває мій Дніпропетровськ осінь. Мені здається, вона у нас особлива, може, це тому, що в місті багато дерев, особливо кленів, і коли вони скидають своє листя нам під ноги, вся земля стає золотою. Кому як, а мені жаль наступати на цю красу. </span>
<span>Літо розмальовує вулиці Дніпропертровська різнобарв'ям. Та, зізнаюся, я чомусь не дуже люблю моє місто влітку. Може тому, що після прозорої дзвінкої весни на нього лягає спека, пилюка і загазоване повітря. Стає сумно. Хоч, може, цей сум має іншу причину? Літні канікули розлучають мене з багатьма друзями. </span>
<span>...Я йду вулицями Дніпропетровська, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Це саме нам дбати про наше місто вже через декілька років, і від нас залежатиме його майбутнє. Я впевнений: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Дніпропетровська, то повік не згасне його слава! </span>