<span><span>У байціЄ.Гребінки «Ведмежий суд»валегоричних образах показано несправедливий суд. Такі випадки, коли бідних людей засуджували до суворих покарань за невелику провинучи навітьзовсім ні за що, траплялися на той час дуже часто. Через цепростілюди ненавиділи чиновників, які виносили жорстокі йнеобґрунто-вані вироки. Ця ненависть виражаєтьсявбайці тим, що судді представленівобразах хижаків, вічних ворогів трудівників: ВедмедяіВовків. Ці тварини завжди лякали людей своєюкровожерливістюі силою. Але, мабуть, ще менше людям подобається лисиця, адже це хиже створіння діє не стільки силою, скільки хитрістю іпідступністю,зним боротися ще важче. Саме тому Лисиця уособлюєу творі образдонощика, який є, може, ще небезпечнішимза чиновниківчерез свою підступність і ницість. Отасе, негативнеставлення народудо чиновництва проявляється вже у виборі персонажівдля твору’.Особливо показовим є те, що судять усі ці хижаки Вола,мирнУ*спокійну і працьовиту тварину, яка уособлює простоготрудівника-Так виражено беззахисність простої людини переддержавним»чиновниками.</span>
<span>Але ще гостріше негативне ставлення народу до визискувачів проявляється в описі самого судового процесу. Виявляється, що Вола судять за те, що він«На панській винниці пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль».Отже, провина Вола в тому, що він поводився так, як звеліла йому природа.І як же його судять Ведмідь і Вовки? Хіба вони обдумали справу, розглянули її всебічно? Хіба вони перевірили донос чи принаймні дали Волові щось сказати у свій захист? Ні! Вони «трохи не цілі сутки» судили Вола «по-своєму», тобто звинувачували його в тому, чого він не робив: «А то він сіно їв!» — Вовки завили», маючи на увазі, що Віл їв м’ясо.Зрозуміло, що весь цей процес — суцільний обман. А влаштований він тому, що Віл «ситенький був». Тому судді слухати його не стали, бо думали не про справедливість, а тільки про те, як би поживитися Волом. Про це свідчить абсурдний вирок:Понеже Віл признався попелястий,Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,Так за такі гріхи його четвертувать І м’ясо розідрать суддям на рівні часті,Лисичці ж ратиці оддать.Саме так бачили прості люди чиновницькі суди: збіговисько хижаків, які дбають тільки про наживу, тільки про те, як би побільше здерти з селянина чи міщанина. Це викликало народний гнів, обурення, ненависть, що і показано в байці. Єдиною, хоча й гіркою втіхою залишалося для людей те, що донощики часто в таких судах залишалися ні з чим. Це у творі підкреслює вирок, за яким Лисичка отримує не шматок м’яса, а лише ратиці.<span>Таким чином, можна сказати, що в байці Є. Гребінки «Ведме- жии суд» переконливо показано негативне ставлення народу до чиновників, його огиду і ненависть до них. Твір засуджує сваволю і несправедливість суддів, викриває хижацьку сутність чиновництва,л^твоюякого стає в байці єдиний позитивний персонаж, що уособ- людину з народу, — Віл. Саме тому, а ще до того і через свою жню довершеність, ця байка вважається одним із значних тво-8 вУкраїнській літературі.</span></span><span>
Подробнее:ВТІЛЕННЯ В БАЙЦІ «ВЕДМЕЖИЙ СУД» ПОГЛЯДУ НАРОДУ НА ЧИНОВНИЦТВО ТА ОЦІНКА ЙОГО НЕСПРАВЕДЛИВИХ ДІЙ - 8 клас - Українська мова та література - Сочиненияhttp://allcompositions.at.ua/publ/21-1-0-1456#ixzz3JcowlVDG</span>
</span>
Батьки - Це світло, Який вкаже вірну дорогу і вірний путь.Родітель - це дуже Важлива роль адже якби НЕ батьки Ким Б. Ми Були? Батьки з самого народження намагаються поставити дитину на вірну дорогу в жізні.Родітель - це найсвятіше і важливе, що є у дитини в жізні.Родітелі це наша опора, яка буде з нами завжди і всюди! Батько ніколи не кине свою
Багато людей задумуються над цим питанням, але погляди з цього приводу розходяться. Усі споконвіку прагнули волі. Для мене воля є не менш важливою частиною у житті: виражати свої думки, емоції не боячись, робити те, чого прагнеш, про що мрієш. Дуже важливо почуватися свободним, а як вважаєте ви?
Краса наталки полтавки
Українська земля. Чарівна, неосяжна, велична. І на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. З давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.
<span>У п'єсі І. Котляревського "Наталка Полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. Перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. Ще на початку п'єси Наталка дає собі самохарактеристику: </span>
<span>Не багата я і проста, но чесного роду, </span>
<span>Не стижуся прясти, шити і носити воду. </span>
<span>І ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих. </span>
<span>Пан виборний, односелець Наталки, з великим захопленням вигукує: "Золото — не дівка!..". Він наголошує на її працьовитості: "Яка трудяща, яка рукодільниця". Всі матері в селі ставлять у приклад Наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею". </span>
<span>Звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. До Наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає Петра. Чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. Свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: "Петре!.. Я тебе любила і тепер люблю! Нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки закриються...". Які душевні переживання! Яка сила кохання! Перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. Яка благородна натура у Наталки! Адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. Наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. Не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки. </span>
<span>Мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. Вона виховала свою дочку доброю, чесною і Працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. Коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. Наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". Донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. У цих словах основне Наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. Сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. Та постійні дорікання і сльози надломлюють Наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. Ні, це не зрада Петрові, це самопожертва заради матері. Цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні. </span>
<span>Поряд з ніжністю і гідністю в Наталці живе рішучість і сміливість. Коли несподівано повертається Петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. Любов Наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "Окрім Петра, ні за ким не буду. До цього мене ніхто силою не принудить...". Нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини. </span>
<span>В образі Наталки Котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. Дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. Турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. Кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків. </span>