Восени дерева одягають в різнобарвне брання.
Що?(дерева), підмет
Що роблять ?(одягають)присудок
Коли ?(восени)обставина
В що?(в брання)додаток
в яке?(різнокольорове)означення
За добро добром платять. <em>Багато </em><em>будеш</em><em> </em><em>знати</em><em> — швидко</em><em>постарієш</em>. <em>Що </em><em>маємо</em><em>, </em><em>не дбаємо</em><em>, а втративши, </em><em>плачемо.</em> <em>Не кажи</em><em> «гоп», доки не </em><em>перескочиш</em>. <em>За одного битого двох небитих </em><em>дають</em>. <em>Цілив</em><em> у ворону, а </em><em>попав</em><em> у корову.</em> Не навчиш вовка орати. За одного битого двох небитих дають. Учи народ, учися і в народу. <span>Учителя і дерево пізнають по плодах.</span>
Вулиця мого дитинства
У мене було щасливе дитинство. Я і досі пам*ятаю ту маленьку вуличку, на якій я жив. Вона звалася ******. Як там пахло квітами: розами, ромашками, волошками. Коли наступала весна, я збирав букет підсніжників і дарував їх мамі. Ліси у моєму місті були дуже великими, з річками, полями. Але я не боявся по них ходити. Мені це навпаки - подобалося.
Ой, а скільки у мене друзів було на тій вулиці! На пальцях не перерахувати! Коли я був малим, до речі, у мене була сусідка - Таня. Її бабуся часто носила мені пиріжки, коли я хворів. А хворів я часто, чено кажучи. А батьки мої цілими днями на роботі були. Іноді вони приносили мені солодощі. Але зараз Таня живе у Москві... І я дуже за нею сумую.
На тій вулиці було багато різних будівель: лікарні, будинки, готелі, ліцеї-гімназії... І в кожну з будівель мені було приємно ходити - яка б похмура погода не була, який б був у мене поганий стан... На моїй вулиці всі мене знали, як "Щедрика". Так, і справді мене так називали. Я завжди ділився солодощами, які у мене були, дарував людям приємні подарунки...
Одним словом - любив я ту вулицю, і намагався її берегти так, як зіницю ока.
Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.Отакі квіти вплели в той вінок і Т. Г. Шевченко, і Леся Українка, і Олександр Довженко, і Олесь Гончар та інші генії українського народу.Нас, українців, знають інші народи по безсмертних творах наших співвітчизників. Краса українських народних пісень давно привернула до себе увагу видатних знавців фольклору і в нас на Батьківщині, і за її межами. Один з російських письменників натхненно сказав про українське слово: "Українська музика та поезія є найрозкішніша, найзапашніша з усіх гілок світової народної творчості".Саме українські думи передавалися національними гомерами-кобзарями, які дивують розмахом козацької відваги. На високості людського духу підносить мову рідної України Геній Тараса Шевченка. У його творах легко і природно звучить слово.<span>Я пишаюсь і плекаю кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших предків. Треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим.</span>
1)Я люблю грати с друзями в такі игри хованки,водити хороводи і ловилки .2)Ці ігри дуже улюблені.3)Мойі друзі дуже лблять в них грати.4)Вони розважальні.5)В ось такі ігрі я люблю грати з друзями.