Серед гаю стояло десятків зо два вуликів. Золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, купчилися на вуликах біля вічок. У холодку під гіллястою
грушею сиділо двоє.
Зовсім білий дід нахилив своє пооране глибокими зморшками чоло. Велика біля борода спадала на товсту полотняну сорочку. Він мав широкі плечі й могутні жилаві руки. Дід склав ті руки на колінах і щось оповідав тихим, рівним голосом, іноді злегка киваючи головою. З-під його білих кудлатих брів блищали чорні, надзвичайно молоді очі.
Перед ним просто на землі сиділа дівчинка. Ні, не дівчинка, бо на голові в неї був маленький святковий очіпок. Вона тільки здавалася дівчинкою, бо з обличчя молоденька. Було виразно видно її мов намальовані чорні брови, маленький, трохи горбатий носик, червоні губенята і ніжне підборіддя. Трохи засмагле обличчя так і пашіло рум’янцем.
Тонка шия молодички вигиналась під разками намиста й дукачів. Біліла тонка сорочка з мистецьким вишиванням. Коліна обнімала картата плахта. Молодичка заслухалась дідового оповідання.
- У лісі живе полісун, - стиха оповідав старий. – Ходить із великою палицею і ганяє вовків, бо він вовчий бог. Тихий, як чоловік, тільки великий, як дерево… І від нього тіні нема… А в полі живе польовик. А в очереті над річкою очеретяник. Вибігає з очерету білим бараном і лякає людей. А в воді живе водяник, пакості чинить і греблі рве…
Перед могутньою постаттю обсипаного снігом старечої зими діда його маленька слухачка здавалася ніжною
Мама я так по тебе скучаю Почему ты уехала Я знаю что тебе нужно было уехать потому что это работа ты меня кормишь одеваешь заботишься обо мне Я так по тебе скучаю Почему ты меня с собой не взяла но я понимаю что Работа есть работа но семья это тоже почти как работа пожалуйста приезжайЯ знаю что тебе нужно было уехать потому что это работа ты меня кормишь одеваешь заботишься обо мне Я так по тебе скучаю Почему ты меня с собой не взяла но я понимаю что Работа есть работа но семья это тоже почти как работа пожалуйста приезжай скорей не забывай меня
Над кожним словом потрібно надписати частину мови:
Пам'ять - імен.
про - прийм.
Тараса - ймен.
Шевченка - імен.
свято - присл.
шанують - дієсл.
у - прийм.
нашій - займ.
країні - імен.
<span>Відповідь до Вашого питання знаходить у цьому файлі ↓</span>
Дитинство живе в людині від початку до кінця життєвого кола,бо це найкраща частина її центру ,вічно освіжаюча субстанція,яка утримується її і чистотi й оптимiзму
Я бачу перед собою великий народ.
