<span>Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий український письменник Панас Мирний, “смерть для його душі”.</span>Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та білоруська.Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути уважними до рідної мови. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до сучасників і майбутніх поколінь.Як парость виноградної лози,Плекайте мову……Чистіша від сльозиВона хай буде.Ми щасливі і горді тим, що на білому світі є справжнє диво калинове – наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок.Нам, українця, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей, онуків, правнуків, - усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства.Відродження української літератури й мови прийшло з творчістю великих майстрів слова Г. Сковороди, І. Котляревського, І. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського і особливо Тараса Шевченка.Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому Кобзар став основоположником нової української мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів.Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя.Ну щоб, здавалося, слова…Слова та голос – більш нічого.А серце б’ється – ожива,Як їх почує!Адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якою виростаємо, якими живемо і завдяки якому маємо право і гордість милуватися рідним народом.<span>
</span>
Ящирка ( й а щ и р к а) 6б, 7зв,3скл, 1наг. Джерельна (дж е р е л" н а) 9б, 7зв, 3скл, 2наг.
1) Грак угорi- весна надворi.
2) Цього року я як нiколи весело провела зимовi канiкули.
3) Вiрш необхiдно читать виразно.
4) Вдень ще дуже тепло, але вночi вже холодно.
5) дiти голосно спiвали пiснi.
У кожного своє розуміння щастя. Наприклад у творі "Скарб" О. Стороженко описував Павлуся, який вважав, що щаслива людина та, яка усе своє життя лежить на печі і нічого не робить. А у Івана Франка в поемі "Іван Вишневський" щастя-це просто хліб з водою і молитви до Бога.
Кажуть, що ''Щасливими не народжуються, ними стають''. Дуже важливу роль в розумінні щастя відіграє родина. Недарма ж кажуть: "З родини йде життя людини'', "Де в сім'ї лад, там без вад", ''Без сім'ї нема щастя на землі''. Я вважаю, що особисте щастя людини залежить від того наскільки щасливі і здорові його рідні та близькі люди.
Родина-це таке маленьке слово, а скільки ж в ньому сенсу, доброти.
Родина - це...
Це мами - перша колискова,
Це батьків прояв теплоти.
Це все. Що може бути краще
За рідних й дорогих людей??
Не покидай ти їх нізащо,
Бо це все рідне, це твоє.
Родина - це не просто термін,
Який у словнику знайдеш.
Родина - тихий серця шепіт,
З яким ти по життю ідеш.
Нехай усе біжить минає,
Та ти не будеш в самоті.
Родина - щось насправді справжнє
З того, що маєш у житті.
Звичайно дуже важлива складова щастя - здоров'я:
Немає нічого дорожчого на світі,
Ніж дивне щастя жити на Землі
В здоров'ї кожній квіточці радіти,
І посміхатись навіть уві сні!
Безцінний скарб, що ми здоровими звемось,
Із юних літ нам треба берегти,
Адже нічого більше нам не треба,
Щоб тільки всі здорові ми були!
Особисто я щаслива, бо у мене є щаслива родина- мама, тато, братики і сестричка. Я всім щиро бажаю знайти своє щастя і стати щасливою людиною!!!
Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
