Виконайте одне iз завдань(на вибiр)1)висловіть у письмовій формі свої муркування на тему " Мова - життя духовного основа" 2) Скл
Виконайте одне iз завдань(на вибiр) 1)висловіть у письмовій формі свої муркування на тему " Мова - життя духовного основа" <span>2) Складіть вірш про українську мову</span>
<span>Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий український письменник Панас Мирний, “смерть для його душі”.</span>Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та білоруська.Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути уважними до рідної мови. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до сучасників і майбутніх поколінь.Як парость виноградної лози,Плекайте мову……Чистіша від сльозиВона хай буде.Ми щасливі і горді тим, що на білому світі є справжнє диво калинове – наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок.Нам, українця, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей, онуків, правнуків, - усе робити для розквіту українського слова, пісні, красного письменства.Відродження української літератури й мови прийшло з творчістю великих майстрів слова Г. Сковороди, І. Котляревського, І. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського і особливо Тараса Шевченка.Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому Кобзар став основоположником нової української мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів.Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя.Ну щоб, здавалося, слова…Слова та голос – більш нічого.А серце б’ється – ожива,Як їх почує!Адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якою виростаємо, якими живемо і завдяки якому маємо право і гордість милуватися рідним народом.<span>
Взимку ліс здається чарівним. вони, здається, нічого не встигнуть. у листопаді, кажуть, вже будуть морози. при зустрічі кажуть "добрий день" дарую тобі на щастя цю каблучку він , на щастя, все ж таки встиг на потяг
Ледь-ледь збиралося на досвіт і мати вмившись зодягали чисту сорочку, підв'язувались вишитим фартухом і вилазили на лежанку. Крізь просоння чув їх лагідну приповіту, ось і зійшов святець, аж віко підпер. Невдовзі досвяткове помешкання освітлювалось живими зайчиками. Піч гоготіла, коли полум' я лизало своїм язиком челюсті. Доки варилося снідання мати містила тісто. Неньчинні обіруччя раз по раз занурювались в діжу от чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалось, крутішало. Коли воно ставало в' язким як гума, і вже важко було працювати руками, мати припиняли роботу. -Вставайте, хлопці. - наказувала нам. - Поїсте і розходьтесь, бо буду хліб вимішувати. Поснідавши, тато йшов на роботу, а я біг у кінець городу, щоб зірвати капустяних листків. На ліжкові уже лежав рушник. Мати була вся в роботі. Легкими рухами її руки витягувати опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й перекидували з однієї долоні в другу, формували наче Фоми сонця хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник, та так вправно, що я не встигав надивитись. Доки мені мати викочували найменшу паляничку, я біг за лопатою і приставляв її до печі, розіславши капустяний листок поверх ясиневого язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хліб ну. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши, декілька проштриків виделкою мати шугнули лопату з хлібиною, а потім другу, третю до печі. А поки я бігав по дворі, мати виставила холонути усі хлібини, і я не міг нанюхатись цього запаху, запаху теплого хліба.