Коти дуже милі створіння, у ниж дуже гарні очі і красиві мордочки. Котики ніжні, кумедні, кмітливі і грайливі. Їх шерсть м’яка і шовковиста. Кота можна вважати домашнім лікарем, бо він знімає стрес, заспокоює нерви. Котик заспіває вам свої найкращі колискові. Він завжди поруч як швидка допомога і вірний друг. Ще коти ловлять мишей і пацюків. Я дуже люблю котів за їх м’який характер і зовнішню красу.
<span>У мене вдома живе чорний ангорський кіт, він мій домашній улюбленець. Кіт дуже великий, міцної статури, справжній боєць. У нього довга шовковиста шерсть, м’яка і ніжна. Я люблю його гладити і муркотун завжди у мене під рукою. Через великі жовті очі, кіт нагадує мені сову, у нього розумний пронизливий погляд. На моєму письмовому столі котик часто наводить лад, зміта олівці і ручки, любить грітися біля комп’ютера. Уроки робимо разом. А наніч він співає мені свої кращі пісеньки. Я дуже люблю свого кота і точно знаю , що це у нас взаємно.</span>
Я купив дуже солодкi ягоди
у мене на городi ростуть солодкi ягоди
вчора в лici я скуштував дуже солодki ягоди
солодкi ягоди все що потрiбно для здоров'я
- Тату в нас в школі проводять батіківські збори, і тебе чекає наш класний керівник.
- Синку, але що я там не чув? Мені знову доведеться за тебе червоніти, тому що ти вкотре,щось накоїв. І навіщо мені іти?
- Тату, але Любов Володимирівна, чекатиме саме тебе.
- Так, що ти знову наробив?
- Та нічого, тільки випадково зачепив портфель Оксани, і він зачепився за стілець та порвався.
- Синку, ти відразу не міг вибачитись, і сказати що сумку ми нову купимо.
Навіщо мені вкорте червоніти, скажи вчительці, що ми портфель відкупимо новий.
- Добре, та тільки ти позвони і постав до відома класну керівничку, щоб на тебе одного не чекали.
Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
