Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоціною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете І Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Берне, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум'яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.
Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.
Оглядаючи прожите життя, сповнене страшної негоди і злиднів, він з болем говорив: "Сколько лет потерянных., сколько цветов увядших!"
Засуджуючи царський режим, який занапастив життя великого поета, М. О. Некрасов у своєму вірші "На смерть Шевченко" писав:
Всё он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, доносы, жандармов любезности,
Всё - и раздольную степь Оренбургскую,
И её крепость... В нужде, в неизвестности
Там, оскорбляемый каждой невеждою,
Жил он солдатом с солдатами жалкими,
Мог умереть он, конечно, под палками,
Может и жил-то он этой надеждою.
Царський уряд не впереше розправлявся так з небажаними йому передовими людьми. Полум'яний співець свободи, Тарас Григорович Шевченко поділив сумну долю кращих людей, які жили в роки царської реакції. Пушкін і Лермонтов, убиті з намови царя, замучений Полежаев, декабристи, загиблі у Сибіру на каторзі, були його попередниками. Не кращою була доля і його сучасників. Чаадаева оголосили божевільним. Герцену довелося тікати за кордон. Великого російського критика Віссаріона Бєлінського врятувала від каземату лише смерть. У заслання потрапив Салтиков-Щедрін, на каторгу було відправлено Достоєвського.
Але ні арешти і жорсткі переслідування, ні вогкі і темні каземати III відділення. Ні заслання і солдатчина - ніякі утиски не змогли зігнути поета-революціонера Тараса Шевченка.
Караюсь, мучуся... але не каюсь
(писав він у вірші "О думи мої!").
Шевченко говорив, що він ніколи не зійде з раз назавжди обраного шляху, з шляху народного співця:
Нікому я не продамся,
В найми не наймуся.
Не зігнувши великого Кобзаря духовно, царизм зламав його фізично. Незважаючи на те, що Шевченко був "наділений міцною будовою тіла", як було сказано у вироку про заслання, царськи сатрапи завдали непоправимо! шкоди його здоров'ю, злочинно скоротили життя ї прискорили смерть.
Нижче наведено свідоцтво, виявлене у фондах Центрального державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі. Це перший, що дійшов до нас, лікарський висновок про передсмертну хворобу Шевченка. Досі не було точних медичних даних про обставини хвороби і кончини поета.
Образ тітки Мотрі
Тьотя Мотя –
саркастична, гостра на язик, груба, неосвічена жінка, ворожо налаштована до
всього українського. Проте на рідкість вперта у своїх поглядах та не соромиться
їх висловлювати. Вона за походженням також українка, проте вважає себе
«руською».
Побачивши на
вокзалі напис українською «Харків», вона цілком серйозно питає: «Нащо, питаюсь,
навіщо ви нам іспортили город?». Те, що в українській опері «Тарас Бульба»
артисти співають по-українському вона називає «безобразієм». Її докази мають
незаперечну логіку: «Да єтого не может бить, потому што єтого не може бить
нікада!».
Українська мова для
неї — просто «австріяцька вигадка». Убивчим за силою сарказму є висловлювання
тьоті Моті: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі
українізірованной». Вона рознервувалася, коли Уля сказала, що її ноги
відповідають «українському стандарту», бо відразу кинулася крадькома вимірювати
свої. Завдяки майстерності й таланту М. Куліша ім’я «тьотя Мотя» перейшло в
народі до розряду прізвиськ.
Образ дядька Тараса
<span>
Як і тьотя Мотя, дядько Тарас – гротескна фігура. Він – прихильник старовини,
козаччини, того, що все оджило своє, та не хоче брати у розрахунок сучасні
умови життя. Незважаючи на глибоке знання історії та мови, любові до
українського, певні висловлювання, що не позбавлені сенсу, після суперечки з
тіткою Мотрею він змінює свою позицію і голосує за зміну прізвища. Для нього
головне, аби залишився корінь «маз» як показник його роду. Тобто, Тарас являє
собою тільки ще одну точку зору на українське, яка типова для того часу.</span><span> </span>
Ответ:
Перший в українській літературі твір, який зображує життя української сім’ї в пореформений період. Зображення руйнування патріархальних відносин на селі та в сім’ї (син піднімає руку на батька). Діалоги в повісті рухають і розгортають дію. Всі епізоди виписані в гумористично-сатиричному плані. У повісті згадується понад 30 релігійних свят
Объяснение: