Твір «Слово о полку Ігоревім», це не просто розповідь або билина, це – наша історія, наше коріння. Твір не можна просто читати, це важко і неможливо, його треба відчути. Коли починаєш читання, всередині починає звучати тиха мелодія, вона, то сумна, то, наповнена гордістю, то – співчуттям. Сенс твору вловлюєш не відразу, на початку, тільки співучість. Ми живемо у величезній країні, але не відчуваємо цього, а у творі така величезна широчінь, читаючи його, уявляєш простори Русі, поля, луки, річки. Як авторові вдається передати такі відчуття? Який неосяжний талант дозволяє зробити йому це?
Русь простора, багатостраждальна, суперечлива і бунтарська, – все в «Слові о полку Ігоревім». Молоді князі, необдумано поклали на полі брані руських воїнів. Міжусобиці, героїзм простих людей, розуміння своїх помилок, актуально для наших днів.
Відбуваються інші події, але помилки нашого народу колишні.
Але як би, не була важкою наша дорога, які б перешкоди не виникали на шляху у нашого народу, все одно руський народ вибереться, переможе. Цією надією дихає «Слово о полку Ігоревім», з цією надією завжди живе Русь. І як показує історія, надії завжди збуваються.
Дуже важливо, що до нашого часу дійшло твір «Слово о полку Ігоревім», навіть не з точки зору освітлення відбувалися подій, а з погляду мистецтва, поезії, адже тільки в пісні, віршах, музиці можна зрозуміти і відчути душу людську. А українська душа, сама як твір мистецтва, і немає її загадковіше і красивіше