<span>1- </span>В
<span>2- </span>А
<span>3- </span>Г
<span>4- </span>Б
<span>5- </span>А
<span>6- </span>В
8. ВітькаГоробець
- Вітька<span> — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий…</span>
- Він <span>вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.</span>
- Перше <span>хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.</span>
- Вітька <span>все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.</span>
<span>- Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.</span>
<span>— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.</span> <span>— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.</span>
Федько Котигорошко
<span>- </span>Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.
<span>- </span>Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і вайлуватим.
<span>- </span>Що <span>в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф Мессінг!</span>
<span>- </span><span>Що він язикатий — знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять… Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!</span>
Галя Козачок
<span>- </span>Раптом <span>Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.</span>
<span>- </span>Яка <span>ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!.. І добре, що хоч вчасно прозрів!</span>
<span>- </span><span>Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з'явилася Галя Козачок.</span>
<span>- </span>Вона <span>підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.</span>
<span>- </span><span>Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай Кордебалет.</span>