Однажды у нас случилось горе:пропал наш любимец - щенок Бобик. Но где же
его искать? Город у нас большой ,так просто не сыщешь любимца. Поддать
объявление в полицию? Такими мелкими делами органы властей не
занимаются.. Что же делать? Вот что! Нужно написать объявления о пропаже
щенка, тогда кто-нибудь его найдет и приведет к нам домой! И так мы стали
писать объявление : "Пропал щенок. Рыжий, с белыми пятнами на спине и
на ушах. Любопытный, добрый. Любит маленьких детей. Щенок ниже колена,
пойдет за добрым человеком. Просьба позвонить по данному телефона
(8908*****) , в случае, если вы отыщите щенка! Будем ждать!" - это
объявление мы повесили на остановке, рядом с домом и на дереве в парке.
Через 2 дня раздался звонок по телефону. Мужчина сообщил, о находке
собаки. Он привел Бобика к нам домой. Мы отблагодарили мужчину и
попрощались. После этого Бобик больше не убегал.
Устами старого цыгана Пушкин выносит герою приговор: "Оставь нас:" Автор осуждает героя- индивидуалиста. Это было новое слово в художественной литературе тех лет.<span>Но позиция Пушкина гораздо сложнее, чем разоблачение героя. Присутствие в нем автобиографических черт (А.- цыганская форма имени Александр) указывает на лирическую трактовку не только некоторых воззрений героя, но и на общую тональность авторского сострадания к его судьбе. В выразительном портрете героя времени, обреченного идти путями зла и оплачивающего жизнью свои заблуждения, Пушкин показал несовершенство самой природы человека, объективный трагизм путей развития человеческой культуры.</span>
Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя. Чи можливо про кохання писати з гумором? Здається, серйозне почуття потребує так само серйозних засобів вираження. Однак Валентин Чемерис доводить своїм читачам, що історія кохання може мати й гумористичний «супровід». Усе тому, що герої його повісті «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» — люди дуже молоді й життєрадісні. їм немає коли сумувати — вони сповнені оптимізму, що не дозволяє опускати рук навіть у безнадійних ситуаціях. Слід пам’ятати, що сміх буває різний. Валентин Чемерис віддає перевагу гумору. Письменник по-доброму сміється з окремих рис людських характерів та явищ дійсності. Окрім гумору, у повісті іноді трапляється легка іронія — прихована насмішка. Важливим засобом художньої організації твору Валентина Чемериса є пародія. Вона використовується автором для посилення комічного ефекту — за рахунок залучення рис інших творів, але в навмисне зміненій формі.Найбільш виправданим є засіб пародії в розповіді про дуель, що її влаштували підлітки. Ніби між іншим, письменник згадує відомі літературні твори, у яких зображено дуельні поєдинки. У його героїв теж усе як треба: є дуелянти й секунданти, однак розв’язка дуелі має виразно анекдотичний характер. У своїх художніх пошуках Валентин Чемерис спирається головним чином на народні традиції гумору, зокрема анекдоту. Чого лише варта ситуація, у якій розумна дівчина використовує обох своїх залицяльників, змушуючи їх замість себе виконувати господарську роботу! Як анекдотичний персонаж виглядає сільський міліціонер Грицько Причепа, у якого в кобурі замість пістолета — хліб і помідори. Гумор не тільки не заважає автору розкрити тему першого кохання, але й сповнює читачів щирою надією, що юні закохані з Великих Чапель будуть щасливими.
Ответ:
потому что эта принцесса любила его как и он ее нужен был поцелуй того кого принцесса любит
Трагедия Шекспира «Ромео и Джульетта» считается самой грустной и прекрасной историей любви в мировой литературе. Двое молодых людей, страстных и чистых сердцем, не могут соединить свои жизни из-за того, что их семьи пребывают в давней вражде. Двое влюбленных, готовых ради своей любви на невероятные поступки, и трагический финал – фатальное стечение обстоятельств, вызывающий у читателей слезы и понимание того, как предрассудки могут погубить жизнь человека. Кроме того, прекрасный легкий слог пьесы (хоть я читал его только в переводах), уместный юмор, яркие второстепенные персонажи делают произведение столь любимым через столетия после написания.
Раньше я очень не любил эту пьесу. Я готов был признать ее неоспоримые достоинства – изящество формы и красоту языка Шекспира, но сюжет мне совсем не нравился. Не только потому, что все заканчивается плохо. Просто персонажи пьесы на протяжении всего действа ведут себя как-то неестественно и глупо, играют своей жизнью и благополучием. Чувства Ромео и Джульетты какие-то преувеличенные и будто ослепляют их. Разве это «хорошая» любовь, которая застилает весь мир? Как-то мне не верится в это.
