Народная сказка Царевна-лягушка. Там Василису похищает Кощей и хочет на ней женится. Василиса не соглашается. Кощей превращает ее в лягушку. Она должна жить в этом обличье 3 года. Иван-царевич женится на лягушке, но, не дождавшись истечения срока, сжигает лягушачью кожу. Теперь Василиса снова попадает к Кощею. Иван-царевич отправляется на поиски жены и освобождает Василису, а Кощея убивает. Здесь Кощей хочет силой заставить Василису выйти замуж, но у него ничего не выходит. А Иван-царевич женится на лягушке и получает в жены Василису.
Сказка братьев Гримм "Двенадцать братьев". У двенадцати братьев короля появляется на свет сестра. Так как король хотел, чтобы дочери досталось все наследство, он велел умертвить всех братьев. Но мальчики бежали лес. Когда принцессе минуло 10 лет она разыскала братьев в лесу в заколдованной избушке. Сорвав 12 лилий она превратила их в птиц. Ей пришлось 7 лет молчать, чтобы расколдовать их. За это время принцесса вышла замуж за королевича. Но королева возненавидела невестку и сказала, что она колдунья, раз никогда не говорит и не смеется. Когда принцессу хотели сжечь на костре, прилетели ее братья и потушили огонь, а потом к ним вернулось человеческое обличье.
Здесь принцесса оказалась способной на любовь и самопожертвование. Этим она заслужила любовь братьев и королевича. А ее злой отец осталась вовсе без детей, а злая свекровь-королева погибает в яме со змеями.
Сомко «…був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий, огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить… Жартів не любив. Щирий і незлобливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен»
Чіпка був розумним дитям, але якимось невеселим, вовчкуватим, тихим. Не раз у тексті акцентується увага на його погляді — то палкий, то «бистрий, як блискавка», а то й хижий. Чіпка для дітей був «виродок». І запам’ятав він це на все життя. Ховаючись від глузування в обіймах і казках баби Оришки, хлоп’я чітко для себе усвідомило, що то люди погані, що все «через людей… Все то винні люди!» Зростаючи самотнім, фактично тільки в товаристві баби Оришки (бо мати, хоч і любила його, проте часто сварила й била так, що синці не сходили й по місяцю), Чіпка рівняв «казку до життя, а життя до казки». А то, мабуть, теж наклало відбиток у дорослому житті, бо так і залишився Варениченко поза межами суспільства, не вміючи і, головне, не бажаючи пристосовуватися до нього. Малий Чіпка занадто швидко ставав дорослим, відчуваючи несправедливість, «і прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла виростала — і сторонився він людей далі та далі…»Одна з найголовніших рис, яка Притаманна йому генетично, зростала в ньому й досягла величезного розміру, — це абсолютне невміння прощати. Ще давно в дитинстві в його серці заворушилося щось лихе, «недобре, невпокійне… Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку…» Чіпку характеризує й абсолютна невпинність у власних бажаннях. І хоч зрозуміло, що у свій час «бозя» став безоким виключно через дитячу дурість, але та Божа сліпота відносно Чіпчи-ної долі стала роковою.Головний герой не боїться нікого й нічого. Але найстрашніше те, що в голові Чіпки міцно залишилась, ніби аксіома, думка: «Винуваті люди». Безперечно, надзвичайний вплив на формування такої суперечливої особистості, як Чіпка, чинило суспільство, ті умови, в яких він виріс, а також наслідувані риси характеру. Але ж убивство невинних людей, а тим більше дітей, виправдати не можна нічим. Надзвичайно психологічно напруженим, страшним є епізод, коли у двері хати Варениченка стукає мале дівча в закривавленій сорочці, яке встигло втекти від убивць. А один із тих убивць Чіпка. Дізнавшись цю жахливу новину Галя скрикує: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» Виходить, що правдолюбець, борець за справедливість вирізав усю родину! Адже це звучить дико. Не витримує цього дружина Чіпки, не дочекається й із Сибіру свого сина Мотря.<span>
</span>