О Елизавета Петровна, почтеннейшая дочь великого отца ! Когда воцарилась ты на троне, тишина и мир , отрада и покой стали сопровождать жизнь русских. С тобою Бог ! Мы верим, что ты станешь поддерживать отечественную науку и искусство, и на Русской Земле родятся свои Платоны и Невтоны. Думаем, что по твоему высочайшему повелению природные ресурсы России будут использоваться по назначению. Склоняем головы перед тобой, о светлейшая, и уповаем на твою милость.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/2566062#readmore
Основная мысль Р.В.С. Гайдара, заключается в том , что надо помогать и спасать солдатов своей армии.
Поэтическая сказка А. Н. Островского «Снегурочка» основана на народном творчестве, она воспевает красоту природы, молодость, любовь. Это произведение выражает представление автора об общественном устройстве. В чудесном царстве Берендея живут счастливые люди, которые не знают насилия и кровавых войн, потому что они руководствуются законами совести и почитают богов.
Здесь больше всего ценится красота и гармония во всем - душевная красота, женская красота, прекрасная музыка, песни, танцы. Поэтому молодой пастух Лель, который поет песни о любви, так популярен, он символизирует молодость и страстность. Сам царь Берендей является примером мудрого и благородного правителя, который печется не о своем благосостоянии, а о душевной чистоте своих подданных.
Главная героиня сказки - Снегурочка впитала в себя черты характера своего сурового отца Мороза и нежной матери Весны. Она привыкла жить вдали от людей в лесной глуши, но однажды Снегурочке открылся прекрасный мир берендеев, она услышала любовные песни Леля, увидела веселые девичьи забавы, и ей захотелось испытать все человеческие радости, познать любовь. Снегурочка просит свою мать отпустить ее в царство Берендея, чтобы там обрести счастье, насладившись всеми человеческими чувствами.
Люди поражены красотой Снегурочки и ее скромностью, все парни ищут ее любви, но она холодна и не может понять порывов человеческой души, поэтому отстраненно наблюдает за той страстью, которую испытывает к ней Мизгирь. Но постепенно ледяное сердце красавицы растаяло, она начинает испытывать к Лелю нежные чувства, но он отвергает ее. В отчаянии она обращается к своей матери с просьбой дать ей возможность испытать сильную любовь, которая заставляет забыть обо всем на свете.
Зная, что это чувство может оказаться губительным для нее, Снегурочка все равно стремится получить этот дар, потому что считает жизнь без любви бессмысленной. Конец сказки трагичен - полюбив Мизгиря, Снегурочка соглашается стать его женой.
Но Мизгирь хочет предстать перед всеми берендеями со своей прекрасной невестой, считая ее опасения обыкновенным капризом. Первые лучи солнца убивают его возлюбленную, и он не в состоянии пережить свое горе, бросается с высокой горы.
Кодня — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Коденки, за 25 км від обласного і районного центру та за 3 км від залізничної станції Кодня. Дворів — 997. Населення — 2844 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Закусилівка.
Вперше в історичних документах Кодня згадується 1301 року як містечко під назвою Коденград. Близько . 1362 року Кодня в складі Київського князівства потрапила під владу литовських феодалів. Після Люблінської унії 1569 року її загарбала шляхетська Польща. В цей час містечко було власністю магнатів Сапег. Крім соціально-економічного і релігійного гніту, коднянці терпіли від частих нападів татарів. Жителі містечка брали активну участь у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського гніту. 1587 року селяни і козаки під проводом Л. Чернинського, розгромивши шляхетський загін, зруйнували панський маєток. Такі виступи відбувалися і в наступні роки. В кінці XVI ст. Кодня була в центрі багатьох історичних подій того часу, бо через неї проходив торговельний шлях з Києва на Поділля, який мав також і важливе стратегічне значення.
Жителі містечка брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. За новим територіальним поділом, що виник після Зборівської угоди 1649 року, Кодня ввійшла до Київського полку.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Правобережна Україна залишилася під владою шляхетської Польщі. Магнати й шляхта за непокірність і свободолюбство жорстоко розправлялися з населенням, чинили грабежі, вбивства і насильства 1664 року в Кодні і навколишніх селах польські жовніри чинили грабіжницькі напади.
Посилення соціально-економічного і національно-релігійного гніту знову піднімало народні маси на боротьбу. Селяни Кодні були активними учасниками народно-визвольного антифеодального повстання 1768 року. Саме тому вона стала місцем кривавої розправи над учасниками героїчної боротьби: було страчено 3 тис. чоловік. З люттю і ненавистю чинив криваву розправу кат українського селянства Й. Стемпковський. Він наказав викопати величезні ями, над якими до колоди прив’язували повстанців і відрубували їм голови. Коднянська розправа не залякала знедолених селян. Повстанський рух тривав ще в 1769—1770 роках.
У 1793 році містечко в складі Правобережної України возз’єдналося з Росією. Невдовзі воно стає волосним центром Житомирського повіту Волинської губернії.
Зміни, що сталися в житті містечка Кодні, сприяли розвитку продуктивних сил. Поряд з сільським господарством, поступово розвивалося ремесло, поширювалися промисли. Зростало населення.
Коднянська лікарня, в якій працював один лікар, обслуговувала жителів 27 сіл. Вся освітня мережа в містечку складалася з народного училища, відкритого 1860 року. В ньому вчилися лише діти багатіїв.
Восени 1846 року Кодню відвідав Т. Г. Шевченко. Тут він записав кілька народних пісень, зробив малюнки гайдамацьких могил.
Економічне становище селянства не поліпшилося й після реформи 1861 року. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. З 3549 десятин, що були в селі, панові належало 2050, церкві — 53, а на 1700 жителів припадало 1499 десятин. Тяжке становище змушувало багатьох трудящих вдаватися до різних побічних заробітків. Деякі вирушали в Житомир та інші міста з надією знайти роботу, 17 чоловік жили з ремесла.
В цей час почала розвиватися промисловість і торгівля. З 1864 року в Кодні діяли свічковий і пивоварний заводи.
Тяжкі умови праці й життя трудового народу штовхали його на боротьбу проти гнобителів. Весною 1879 року коднянці захопили і засіяли частину поміщицької землі. На погрози поміщика відповіли, що не повернуть її навіть тоді, «коли буде прислана військова сила». Поліції вдалося придушити цей виступ. З 1899 року частину коднянських земель, 1335 десятин, почав орендувати поміщик Терещенко.
Широкого розмаху класова боротьба набрала під час революції 1905—1907 рр. 23 травня 1907 року на бурякових плантаціях Терещенка застрайкувало 200 чоловік. Причиною страйку було грубе поводження управителя економії з робітниками.
Трудящі боролися за свої права і в наступні роки. В жовтні 1909 року коднянці захопили землю і пасовиська в поміщицькій економії. Для придушення виступу в містечко викликали поліцію, це особливо обурило селян. Сталася збройна сутичка, що закінчилася поразкою селян. Активного учасника і керівника виступу П. Бойчука було заарештовано і заслано в Сибір. Через два роки трудящі Кодні виступили за збільшення оплати праці на бурякових плантаціях. Місцевим властям вдалося придушити і це заворушення.
Столипінська аграрна реформа не поліпшила економічного становища селян, ще більше загострила класові суперечності на селі. Процес обезземелення та класового розшарування тривав далі. Не маючи тяглової сили, сільськогосподарського реманенту, багато селян продавали свої земельні наділи місцевим куркулям. Так, наприкінці 1912 року в містечку вже налічувалося майже 200 безземельних господарств.
