Рід - лірика
вид лірики - громадянська
-Привіт друже!
-Привіт!
-Як думаєш, яке у піснях оспівується героїчне минуле?
-Думаю, що про битви козаків із татарами і поляками.
-Напевно, але я думаю що не тільки це, а й про селян та їхніх героїв та їхні подвиги.
-Так, я теж про це подумав.
-Чому не сказав?
-Незнаю.
-Ну добре
, бувай.
-Бувай!
Стали размышлять над чем то
Допоможіть будь ласочка,дуже потрібно)
Твір характеристика образу коня Шептала за планом:
1)Походження коня його масть
2)Особливе становище Шептала на стайні
3)Удавана покірність
4)Несподіваний бунт
5)Розкіш перебування на волі
6)Риси характеру коня:
а)прагнення до волі,гордість;
б)терплячість та покірність
в)вміння пристосуватись
г) виправдання теранії
д)небажання виділятись
7)Повернення до гуртк і втрата індивідуальності
<span>8)Алегоричне значення образу</span>
Я обережно визирнув з-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус. На жаль, з Кактусом, якого насправді звуть Сашко Смик, я знайомий майже від народження — ми живемо у сусідніх квартирах. Мама каже, що битися ми з ним почали ще лежачи у візочках. Досить було залишити наші колясочки поруч, як ми відразу ж намагалися видерти одне в одного іграшки й билися пляшечками з молочною сумішшю.Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.<span>Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликомСпершу я почув звук. Він долинав звідкись іздалеку і був схожий на дзижчання бджоли. Навколо панувала темрява, і хоч як я вдивлявся туди, звідки почув оте тихе дзижчання, не побачив нічого. Я почав навпомацки просуватися вперед, все ще не розуміючи, що сталося, — адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. І ще — я зовсім не злякався. Я підійшов до найближчої стіни, торкнувся до неї, і в ту ж мить під моїми пальцями з’явився невеличкий отвір. Звідти, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка <span>ьці в кулаки і ступив уперед.<span>— Ну от ти й на місці, — почув я вже знайомий жіночий голос: той, що приймав мене до ТТБ — Таємного Товариства Боягузів. — Саме час розпочинати наш експеримент. Так, як ми з тобою домовлялися.</span></span></span><span />