На уроках літератури ми познайомилися з повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба». У цьому творі дуже цікаво розказано про героїчну боротьбу запорізьких козаків за незалежність своєї батьківщини. Найбільше в цій повісті мені сподобався Тарас Бульба.
Тарас був з числа старих запорізьких полковників. «Весь був він створений для лайливої тривоги». Старий козак пересварився з тими з своїх товаришів, які переймали польські звичаї, заводили розкіш. Йому по серцю була просте життя козаків. Тарас вважав себе захисником православ'я і справедливості. Він рвався на Січ, незважаючи на те; що був уже в літах. Старий полковник мріяв, як він приїде на Січ з своїми синами і скаже: «Ось погляньте, яких я молодців привів до вас!» Він пишався синами і бажав їм, щоб вони воювали хоробро, боронили завжди честь «лицарську».
аме таким воїном був сам Тарас Бульба. З ворогом він готовий битися до кінця. Його не лякає смерть в ім'я свободи. Тарас - мудрий і дбайливий отаман. Під час жорстокої битви він підбадьорює козаків вигуком: «Чи є ще порох у порохівницях?» І козаки в смертельному бою в свою останню годину хочуть побачити старого полковника: «Стоять козаки, не хочуть помирати, не побачивши тебе в очі».
Більше всього на світі цінує Тарас Бульба спорідненість «по душі, а не крові». Він говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». І своїми вчинками доводить це. За те, що Андрій зрадив батьківщину, зрадив товаришів, він вбиває свого молодшого сина, коли ж настає смертна година Остапа, Тарас, наражаючи себе на небезпеку, пробирається на майдан, де відбувається страта. Батько подає голос у відповідь на немічний крик сина, підведеного до останніх мук: «Батьку! де ти? Чи чуєш ти? »В останні хвилини свого життя Тарас думає не про вогонь,« яким збиралися його палити », а хвилюється за своїх товаришів:« Ось пропадуть, пропадуть ні за що! »Він кричить їм:«До берега! до берега, хлопці! »І ця рада отамана рятує козаків.
Я захоплююся Тарасом, його мужністю, прагненням до свободи, відданістю товаришам, міццю його духа, подолати яку не можуть ніякі на світі «вогні, муки» і ніяка сила.
Ранше годали на мужей или парней, да и сейчас тоже гадают. Гадать могут цигани,ранше это были ведьмы. Так же гадания производились(тся) на фотографиях, магических шарах.
<span>Он для них как бы крутой ,и они маленькие ещё вот и верят))</span>
5) Потому что после победы Руслан нашел меч, благодаря которому Голова (которая раньше была бравым войном) и обрела облик, который имеет в поэме, те облик отрубленной головы. Голова увидела, что руслан может отомстить Черномору и он настроен на это, а значит, их цели совпадает и Голова не враг Руслану, ведь цель у них общая
4) Во время пути Руслан заметил чернеющий вдали огромный холм и услышал страшный храп. Подъехав ближе, он понял, что это не холм, а огромная живая спящая голова в шлеме с перьями. Объехав голову кругом, он решил пощекотать ей ноздри: голова чихнула и проснулась. Увидев дерзкого, нарушившего ее сон, голова разгневалась и пригрозила проглотить нахала. В ответ на это Руслан бросил ей вызов. Разозлившись, голова начала дуть что есть мочи, не давая витязю проехать; из ушей ее поднялся пар, глаза засверкали. Но Руслан поднял копье и вонзил его в язык головы, а затем с размаха поразил ее. Голова зашаталась и покатилась по окровавленной траве, моля о пощаде. Руслан сжалился, и голова рассказала ему свою печальную историю
3) Людмила завладела ею случайно, когда схватила Черномора за бороду и закричала громко. После исследования шапки, она узнала, что шапку надо носить задом наперед, тогда тебя никто не увидит. Так и ходила невидимая Людмила по замку Черномора, пока тот не претворился раненым Русланом. Людмила бросилась к нему, шапка слетела, ее поймали
(Остальное не смогла)
Ира прова. И характером и добратой
