Напиши про те, як важливо цінувати родину, адже неможливо вгадати, коли ти її втратиш. про те як правильно виховувати дітей
Цитатна характеристика Галі і Мотрі з твору "Хіба ревуть воли...":
<u>Мотря</u><u>:</u>
<u>Зовнішність та стан: "</u>...шле старостів до Мотрі Жуківни — бідної, некрасивої дівчини, уже таки й літньої, що жила в сусідах, удвох з старою матір'ю."
<u>Хазяйновитість: </u>"Чепурить її, прибира. Діждали весни, — город одкопала, скопала, засадила; хату вимазала, оббілила; призьбу жовтою глиною підвела; коло хати віником обмела. Чисто кругом — любо глянути, і огородина зеленіє..."
<u>Щастя:</u> "Не судилося Мотрі щастя. Не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою
"
<u>Нещаслива доля:</u> "
Як підстрелена горлиця тіпається б’ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку
"
<u>Галя:</u>
<u>Галя у дівоцтві: </u>"Така ж весела, хороша, — хоч би на крихту змінилася; така ж смілива, жартівлива... "
<u>Щастя</u>: "І яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх рук не доложу, не поклопочуся біля всячини?
"
<u>Переживання за Чіпку і його спосіб життя:</u> "Галя мовчала. Глянув на неї Чіпка та й здивувався: пожовкла, з лиця спала, зморщилась..."
Чіпка про Галю: "
Що не кажи, а Галя дівчина гарна!"
Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».
Зараз книга у сучасному світі мало чого означає але для нас це порив у світ знань...(и продолжай)
1 Сирота Климко 2 Згорiвша станцiя 3 Притулок у шахтiйнiй ваговiй 4 Жорстокi iталiйцi 5 Климко i Зульфат 6 Гарна рожева сукня 7 Немовля Оля 8 Торбинка сухарiв вiд дiдуся 9 Допомога дiвчинцi 10 Добра тiтка Марина 11 Знайомий залiзничник 12 Повернення Климка додому 13 Iталiєць та пострiл 14 Смерть Климка 15 Пробитий мiшок
