<span>
Катерина (дуже стисло) - Шевченко Тарас</span><span>Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить, жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...
Катерина закохується в москаля й виходить до нього ввечері в садочок, не слухаючи батьків. Так вона свою долю "занапастила", ночуючи з москалем, аж поки селом не пішли поговори.
Прийшла недобра звістка, що москалі мають вирушати в похід. Коханий обіцяє Катерині, що повернеться. Закохана дівчина не звертає уваги на людські пересуди, адже москаль з нею одружиться. Вона чує під серцем нове життя, тому виходить з дому лише вночі, ходить садом, згадує свого коханого. Дівчина сумує, але не втрачає надії.
Через деякий час Катерина народжує дитину. Вона все ще виглядає свого коханого. Люди ж у селі сміються з неї, глузують.
ІІ
Батьки Катерини скривджені тим соромом, якого завдала їм донька. Адже народити дитину без чоловіка — великий гріх, тим більше на селі.
Мати і батько вирішують позбутися одвічного сорому, вигнавши непутящу дочку з дому. Вони кажуть, щоб Катерина йшла у Московщину, шукала свого чоловіка, свекруху.
Сказавши дочці останнє слово, мати непритомна впала на підлогу, а батько навіть не став слухати, коли дочка почала його молити.
Ледве жива, Катерина пішла у садок, набрала землі, щоб почепити на хрест. Тепер вона ніколи не повернеться додому, так і помре на чужій землі, а син буде страждати через неї, спокутувати її гріх.
Село ще багато говорило про Катерину, але її батьки вже цього не чули.
ІІІ
Приходить ніч. Катерина йде вперед, шукає свого москалика. Питає вона у чумаків шляху на Московщину, просить милостиню та йде собі далі.
Жінці доводиться пережити багато страждань. Уже й зима почалася, свище завірюха, а вона погано вдягнена.
Раптом Катерина бачить, що їдуть москалі. Вона кидається до них, починає розпитувати, чи не бачили вони її Івана. Ті тільки сміються, бо багатьох надурив їхній брат.
Заплакала Катерина і з сумом роззирнулася навколо себе. Із стражданням звернулася до сина:
... Сину мій Іване!
Де ж ти будеш ночувати,
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Кохайся надворі!
Собаки злі — покусають,
Та не заговорять,
Не розкажуть сміючися...
Ніхто в світі не пожаліє дитину-байстрюка, чекає її страшна сирітська безправна доля.
IV
Та ось одного разу серед москалів, що їхали повз неї, Катерина раптом побачила свого Івана, що був за старшого. Кинулась вона до коханого з радістю, але той тільки відповів:
"Дура, отвяжися!
Возьмите прочь безумную!"
У безтямі Катерина просить колишнього коханого не кидати її, взяти хоча б за наймичку, пропонує показати йому сина. Та повернувшись, бачить, що москаля вже немає.
Зневірена жінка віддає дитину товаришам Івана, щоб вони передали старшому, і кидається до лісу. Не бачачи ніякого виходу зі становища, у якому опинилася, Катерина втопилася.
Чорнобрива Катерина Найшла, що шукала. Дунув вітер понад ставом І сліду не стало.
V
До Києва іде сліпий кобзар, біля якого тулиться хлопчик-поводир. Кобзар починає співати, перехожі дають йому гроші.
Раптом на шляху з’являється карета і зупиняється біля старців. Кличуть хлопчика до себе, пані дивується його красі.
А пан одвернувся, бо пізнав у хлопчику Катерину.
Карета їде далі, а старці продовжують свій шлях.
</span>
Свою повість «За сестрою» А. Чайковський написав у 1907 році. Цей твір одразу ж здобув популярність у читачів. Події повісті відбуваються у часи середньовіччя, коли татарські і турецькі загарбники руйнували міста і села, забирали в полон і вбивали людей, у часи, коли мужні козацькі воїни виборювали свободу для своїх співвітчизників і рідної землі. Повість «За сестрою» - це не просто твір на історичну тему, це твір про мужність і вірність, про мандри і пригоди.Головний герой повісті «За сестрою» - підліток Павлусь, на долю якого випало багато незвичайних пригод. Хлопчик жив з матір’ю, сестрою Ганнусею і дідусем у невеличкому селі Спасівка. Але трапилося так, що одного дня життя Павлуся перевернулося: хлопець втратив маму та дідуся, а сестру Ганнусю вороги забрали в полон. Щоб її врятувати, йому довелося відправитися в небезпечні далекі мандри.Павлусь бажав довести собі та іншим, що він – гідний нащадок вірних захисників України – запорізьких козаків. Тому хлопчик залишив батька та старшого брата, залишив козаків і відправився визволяти сестру. На шляху до Криму у Павлуся було багато перешкод, але він не здався, адже був славетного козацького роду.Павлуся змушували тяжко працювати, карали, навіть продавали, але всі випробування долі він переніс з гідністю і честю, та ще й іншим допомагав у скруті. Саме таким сміливцям, як Павлусь, частіше усього посміхається вдача. Хлопчик досяг того, до чого так довго прагнув: Девлет-гірей відпустив із неволі сміливого юного козака разом із сестрою. Він навіть дав їм охоронну грамоту, завдяки якій їх не мали права чіпати татари і турки. Хочеться сподіватися, що в майбутньому з Павлуся вийшов гарний козацький ватажок.<span>«Я поклав собі за ціль мого життя, – переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався», – писав А. Чайковський про свої літературні надбання. Немає ніякого сумніву в тому, що це письменникові вдалося в повній мірі, адже повість «За сестрою» та інші його твори – цікаві та захоплюючі оповіді про славне історичне минуле України. А головна думка, яку утверджував у них А. Чайковський – це необхідність бути добрим, чесним і мужнім, любити своїх рідних, свій край і Батьківщину.</span>
Твір про людину і ліс можна скласти так:
Людина і природа взаємодоповнюють
одне одного. Наприклад, ліс дарує нам кисень. Недарма дерева називають
легенями лісу. Гуляючи в лісі, людина відчуває єдність з природою,
знаходиться у повній гармонії з навколишнім світом. Все у лісі
приваблює: височенні дерева, надзвичайної краси рослини, співи пташок.
Але
людина часто нівечить ліс. Кожен з нас, йдучи на природу, повинен
пам'ятати, що він у цих місцях - не господар, а лише гість. Тому не слід
залишати сміття, мучити дерева надписами, зривати квіточки. Від цього
ліс страждає та хворіє. Пам'ятаймо про нашу єдність з природою та бережімо її!
Ответ:
Іван Якович Франко, велет української культури, все життя виявляв гарячий, непідробний інтерес до історії вселюдської та національної, української. Серед його здобутків у цій царині слід передусім згадати повість «Захар Беркут» («Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці» — такий підзаголовок дав сам автор), воістину класичний твір, в котрому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на суворій основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.
В історичній повісті І. Франка «Захар Беркут» змальовується, як жителі гірського села Тухля зуміли не лише зупинити багатотисячне монгольське військо, а й знищити його. У цьому їм допомогли мужність, згуртованість, кмітливість і навіть сама природа рідного краю. Заради перемоги над ворогом Захар Беркут пожертвував життям сина, і лише щасливий випадок урятував його. Готовий до самопожертви заради батьківщини й Максим Беркут. Мирослава, відмовившись від батька-зрадника, стає на бік справедливості. Твір закінчується щасливо й дає добрий урок нащадкам, які часто забувають, що громада — велика сила і що щастя кожного залежить від свободи вітчизни.