«Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…» «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї». «Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено… адже він стільки пробіг…»» «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась, щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому загинути…» Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде значити дорогу. «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…» «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю. Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа». «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». (демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці) «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» (показує відданість та любов до Остапа). «Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся». «Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп». «Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба». «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…» Соломія виступає у творі уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя. Це й стало тією ціною, яку вона віддала за мрію про свободу та особисте щастя. Їй, можливо, набагато складніше, ніж Остапу: вона змушена не тільки покинути рідну землю, а й піти на гріх подружньої зради. Хоч вона й не кохала чоловіка, однак була порядною, віруючою жінкою. Але мрія про особисте щастя й волю виявилася сильнішою. На шляху до неї ця жінка показала себе справжнім бійцем: коли тягар у пошуках порятунку після поранення Остапа ліг на плечі Соломії, коли вона подолала розпач після полону коханого й розробила план його порятунку, коли сплатила за невдачу свого плану власним життям. Соломія вражає своїми рисами вдачі. Вона товариська, віддана, відчайдушна, упевнена в перемозі, жертовна
Тема "Євшан зілля" ⇒ розповідь про життя сина хана на чужині та його повернення на рідну землю.
Ідея "Євшан зілля"⇒ людина може бути щасливою лише на Батьківщині; не можна відцуратися рідної землі, яка є твоєю єдиною справжньою домівкою.
Велет різко відскочив убік і з розмаху вдарив Івана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа
і біль були такими сильними, що Іван, не довго думаючи, з усієї сили тріснув у відповідь. Велет цього не очікував, тож кулак парубійка потрапив йому просто в щелепу. Пролетівши зо два метри, він гучно упав до ніг вражених глядачів. 2. Приголомшена публіка не знала, як реагувати. Кілька секунд панувала мертва тиша. Коли ж він опустив штангу і суддя оголосив, що новим чемпіоном Республіки став Іван Сила, зала вибухнула. 3. Ніч Іван перебув у найдешевшому пристанищі для таких же небораків, як він, котрі не мали де подітися у великому місті. Вуйко Микульця пішов у справах: поніс верховинські гостинці синові, який тут служив у вій-ську. 4. У розкішний спортивний палац набилася купа кореспондентів. Особливо багато їх було з Японії. Там не мали жодного сумніву, що Пацака Макурі стане світовим чемпіоном. Зрештою, тому японці й оплачували поєдинок. 5. Брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. По-при грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал. 6. Відважний Фікса не встиг витягнути посвідчення агента 008, як отримав залізним прутом по голові, тихо зойкнув і простягся біля Івана Сили. Нападники тут же накивали п'ятами. На шум у провулку визирнули сусіди, які й викликали поліцію та швидку допомогу.
У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мім улюблений твір поета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.
Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули
здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті
розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей
Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому
все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого
довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого
діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він
любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі.
Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно
прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі.
Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини.
Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів
зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого
ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати,
яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з
природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага
до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він
теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи
коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в
господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості!
Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить
мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще
подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив
випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут
назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає
додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут
виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик
не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка,
що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї
урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати розгорнула і дозволила
Михайлику взяти серп і починати жати. Мені сподобалось, що батьки, за
народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на
щастя". Михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. Але похвала батьків
підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює
старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав
сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це
була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. Михайлик був гордий з того,
що він вливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені
між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш
женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської
праці, до народних звичаїв.
Влітку Михайлик теж допомагає батькам у господарстві. Він пасе коняку,
громадить сіно. Про свої успіхи хлопець розповідає вчительці Насті
Василівні. Йому приємно, що вчителька його хвалить.
У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з
перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він
вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну,
то йому на душі стає так важко. Михайликові шкода розлучатися з
конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці
підхопився, щоб востаннє напоїти її. Він так зворушливо прощається з
конячкою! Тому можна виправдати Михайлика за те, що він просив за неї
так багато і навмисно давав Обмінній таку негативну характеристику, коли
продавав її. Та як не боляче було Михайликові розлучатися з Обмінною,
але довелось. Мене вразила глибина душі хлопчика. Я навіть подумала, що
хотіла б мати такого друга. Він чесний і правдивий хлопчик.
Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в
хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої
бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це
було найщасливішою подією в його житті.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси.
Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між
Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба
щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби,
не дасть її скривдити, захистить від нападника.
<span>
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик
вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам
він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом
ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.</span>