Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули
здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті
розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей
Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому
все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого
довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого
діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він
любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі.
Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно
прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі.
Михайлик — романтична натура.
А який радий Михайлик приходові літа! Це ж найкраща пора в житті дитини.
Він уявляє літо як щось живе, як істоту: "Літо-літечко тихо з полів
зайшло в село, постояло біля кожного тину, городу, та й взялося до свого
ділечка, щоб усе росло, родило". Великий вплив на Михайлика мала мати,
яку він дуже любив, до мови якої весь час прислухався. Мати ріднилася з
природою: вона дослухалася до неба, до землі, до схлипування роси. Увага
до всього доброго, красивого перейшла Михайликові від матері. Тому він
теж, як свята, очікував того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи
коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Михайлик підріс. Він дедалі більше прилучається до роботи в
господарстві, у всьому допомагає батькам. І скільки в нього гордості!
Хоч як не хочеться йому поспати рано-вранці, але встає, коли його будить
мати пасти коняку Обмінну. Михайлик знає, що це його обов'язок. Я ще
подумала, що я не така. Треба й мені виправлятись. Мене дуже вразив
випадок, коли Михайлик хотів йти поковзатись на ковзанці. Аж тут
назустріч батько, наказує везти до млина мішок гречки. Хлопчик вертає
додому, запрягається в санчата і везе мішок до вітряка. І стільки тут
виявилось поваги до батька, слухняності. Хоч інколи буває, що Михайлик
не послухається. Але це тільки тоді, коли знає, що це якась дрібничка,
що прикрощів батькові чи мамі він цим не завдасть.
А як хотілося Михайликові стати справжнім женцем! Він чекає цієї
урочистої хвилини з нетерпінням. Ось мати розгорнула і дозволила
Михайлику взяти серп і починати жати. Мені сподобалось, що батьки, за
народним звичаєм, радять хлопчику поглянути на схід сонця і почати "на
щастя". Михайлик хвилюється, його аж в жар кидає. Але похвала батьків
підбадьорює його, і він уже вільніше орудує серпом. Хлопчик працює
старанно, напружено, але втоми не відчуває! А коли тато вправно зв'язав
сніп, нажатий Михайликом, і поставив його "гузирем на стерню", то це
була найурочистіша хвилина в житті хлопчика. Михайлик був гордий з того,
що він вливається в лави дорослих трударів: "І славно-славно йти мені
між житами до жита. Що не кажіть, а вже інакше почуваєш себе, коли стаєш
женцем!" От де по-справжньому відчувається повага до хліборобської
праці, до народних звичаїв.
Влітку Михайлик теж допомагає батькам у господарстві. Він пасе коняку,
громадить сіно. Про свої успіхи хлопець розповідає вчительці Насті
Василівні. Йому приємно, що вчителька його хвалить.
У Михайлика добре та відкрите серце. Він любить і криву качку з
перебитим крилом, і собаку Рябка, і стару коняку Обмінну. Всіх він
вважає за своїх друзів. А коли дізнається, що тато хоче продати Обмінну,
то йому на душі стає так важко. Михайликові шкода розлучатися з
конякою. Він звик до неї, полюбив, тому й не спав цілу ніч. А вранці
підхопився, щоб востаннє напоїти її. Він так зворушливо прощається з
конячкою! Тому можна виправдати Михайлика за те, що він просив за неї
так багато і навмисно давав Обмінній таку негативну характеристику, коли
продавав її. Та як не боляче було Михайликові розлучатися з Обмінною,
але довелось. Мене вразила глибина душі хлопчика. Я навіть подумала, що
хотіла б мати такого друга. Він чесний і правдивий хлопчик.
Михайлик тягнеться до книжки. Він перечитав усі книжки, які були в
хаті-читальні. А коли дядько Себастіян записав його до найбільшої
бібліотеки в Майдані-Трептівському, то Михайлик аж засяяв з радощів. Це
було найщасливішою подією в його житті.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси.
Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати.
Михайлик — справжній товариш. Найкращим другом для нього є Люба. Між
Любою та Михайликом такі світлі, чисті дитячі відносини. їхня дружба
щира. Михайлик уміє дорожити цією дружбою. Він ніколи не образить Люби,
не дасть її скривдити, захистить від нападника.
<span>
Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик
вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам
він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом
ходити, молотити на жорнах, працювати на городі.</span>
До рідного <span>народу </span><span>Народе без пуття, без чести і поваги, Без правди в письменах, завітах предків диких, Ти, що постав єси з безумної одваги Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!</span><span>Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово, Закляв його Боян від кражі й чудоядства: Одно воно твого життя міцна основа, Певніша над усі потуги і багатства.</span><span>Це голос праведний до тебе з домовини, Промова душ святих, що марно погибали В страшенних злигоднях двоїстої Руїни… Останню козаки твоїм тріюмфом звали.</span><span>О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати, Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого: Бо мають всі твої сусіди що назвати Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.</span><span>Що не здобув єси мечем серед Руїни, Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій: Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни, І з материзною ховаєшся мов злодій.</span><span>На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся, І зрозумій, який ти азіят мізерний, Розбоєм по світах широких не пишайся, Забудь свій манівець, козацький пролаз темний, І на культурну путь Владимерську вертайся.</span>
Аналіз вірша "Чари ночі". Рік написання «Чари ночі» — 1904 Збірка: «З журбою радість обнялась». Літературний рід «Чари ночі»: інтимна лірика. Жанр «Чари ночі»: романс (він став популярною народною піснею). Вид лірики «Чари ночі»: інтимна (любовна). Провідний мотив «Чари ночі»: захоплення красою життя й красою кохання. Віршовий розмір «Чари ночі»: чотиристопний ямб. Римування «Чари ночі»: перехресне Тема: скороминущість людського життя, тимчасовість життя людини на землі; момент кохання. Ідея: утвердження кохання як найважливішого в житті людини, як сенсу життя; заклик насолоджуватися життям перед обличчям тлінності; гімн природі й красі. Лірична оповідь у творі ведеться трьома особами: автора, ліричного героя, тебе. У вірші наявне обрамлення. Поезія побудована на паралелізмах. Образи: людей: ліричний герой — закоханий; Фауст — людина, яка хоче повернути минуле; примарна кохана; міфологічних істот: боги; природи: солов’ї, весна, шумляче море, земля, лист, квітка, струмок, зорі у воді, хмари, туман, верби п’яні; предметів і явищ: поцілунок, мить життя, струни золоті, бенкет весни, дзвін чарок, бажання, холодні груди. Символічні образи: солов’ї (символ весни, кохання); іскра (символ душевної енергії, завзяття); бенкет весни (символ буяння природи й життя); Фауст (символ неповоротності минулого, минущості, марності намагань). Композиція: вірш складається з 12 куплетів-чотиривіршів, при цьому починається й закінчується однаковим катреном (прийом обрамлення): (І) сміються-плачуть солов’ї, закликаючи кохати — (II) заклик не дивитися в майбутнє, а радіти цій весні — (ЛІ) заклик залишити свій сум, думки і горе й улити душу в шумляче море — (IV) заклик ловити мить життя і в мріях закохатися — (V — VI) картини розлитості кохання в природі — (VII) заклик горіти, бо життя — мить, а смерть — вічність — (VIII) заклик рухатися, на лагодити струни золоті під час бенкету весни — (IX) заклик сміливо йти на свято квіток, кохання, снів і млості — (X) попередження про тлінність усього — (XI) передбачення про майбутнє бажання повернути дні минулі, як цього прагнув Фауст, чого не вдасться зробити, бо над «нас — боги скупі, глухі й нечулі» — (XII) повтор першого катрену. Художні засоби «Чари ночі»: «Сміються, плачуть солов’ї» — антоніми. Також використовуються метафори, анафора, епітети. Ліричність поезії «Чари ночі» посилюється влучними метафорами («тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п’яні», «сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями а груди», «…уся земля тремтить в палких обіймах ночі»);персоніфікованим образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення («весна іде назустріч нам», «весна бенкет справляє»). «Чари ночі» — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові.
У наш час швидкої зміни подій, швидкоплинного прогресу багато людей раптом вирішили, що в житті людини головне – накопичування матеріальних цінностей. Великі будинки, коштовності, престижні автомобілі, одяг від славнозвісних кутюр’є, шикарні курорти та ресторани та інші додатки багатого життя для деяких людей стали мірилом істинних цінностей. Але всі вони усього лише тимчасові забаганки, бо достатньо часто їх лишаються, так само, як і здобувають. Треба зрозуміти, що істинні цінності в житті людини – це її сім’я, близькі люди, яки завжди будуть поруч – і в добру, і в лиху годину. Тільки коли стаєш дорослим, розумієш, що нікому, окрім своїх батьків, ти не будеш так потрібен. І байдуже, який ти – красивий чи не дуже, багатий чи ні, ти для них найкрасивіша, найрозумніша, найкраща дитина на усій землі. Вони віддають своїм дітям усе найкраще, що мають, нічого не потребуючи натомість, і це найбагатша цінність, яку отримує людина в житті. Багато батьків у наш час помилково вважають, що достатньо матеріально забезпечити усім необхідним свою дитину, не розуміючи, що у цій гонитві лишають її цінності спілкування. Дитина бере у спадок не тільки матеріальні, але й моральні цінності, які дають йому батьки, тому потім не треба дивуватися, чому ваша дитина байдуже ставиться до біди інших людей, не поважає старість.
Роботу виконала учениця середньої загальноосвітньої школи № 292 м. Києва Петроченко ННауковий керівник Дєвицька Наталія Миколаївна, вчитель української мови та літератури вищої категоріїНевмируще джерелоНе можна собі уявити дівчину або працьовиту людину, що не співають гарних народних пісень.Пишучи фольклорні твори, люди відображають в них своє життя, любов до рідної землі і взагалі, всі вияви людської душі. Михайло Васильович Гоголь дуже точно висловився про значення народної поетичної творчості: "Пісні малоросійські - казав він, - можуть с повним правом називатися історичними, тому що вони не відриваються ні на мить від життя і завжди вірні тодішній хвильки й тодішньому стану почуттів…"Ліричні жанри дуже широко розвинулися в українському фольклорі і, так як пісні мають багато різних тем, то в зв'язку з цим вони поділяються начеб то на групи або жанри. Ще в давнину, як вважають вчені, коли у наших предків засобом спілкування були незрозумілі для нас вигуки, в основному вони користувалися ними для полегшення праці і об'єднання спільної сили в один трудовий рух. Згодом з вигуків почала утворюватися мова, в зв'язку з чим пісні ставали багатшими та мелодійними. І нарешті пісні почали набувати самостійності і ставати частиною усної народної творчості.До лірики - частини фольклору можна віднести обрядові пісні, пісні родинного ухилу і т.д.Найбільші групи, на які поділяється лірика є родинно-побутові пісні, трудові та календарно-обрядові пісні.У родинно-побутових піснях оспівується життя в родині, відносини між членами сім'ї і т.д. часто можна почути дуже розповсюджені пісні про кохання, які теж відносяться до родинно-побутових пісень. Основними їх героями є батьки та діти, коханий і кохана, свекруха та невістка, тощо. Наприклад пісня "А я в батька росла":А я в батька росла,Одиниця була,Мене мати не жаліла -Взяла, заміж віддала.Віддала мене матиУ чужу стороні,Між велику сім'ю.А чужа сторонаІ без вітру шумить, -Чужий батько, чужа матиІ не б'ють, то болить.Соціально-побутові пісні оспівують в собі стосунки між людьми різних прошарків суспільства, а також - життя громадян. Соціально-побутові пісні, як і всі пісні українського фольклору, дуже різнобарвні та соковиті, так як сюди входять чумацькі пісні, рекрутські та солдатські, кріпацькі, козацькі, бурлацькі і наймитські та стрілецькі пісні.Взагалі, лірика є дуже багата на народні пісні, які в свою чергу є значною частиною набутків українського народу.І ніщо не може скоротити це дивне диво народу - пісню, що таїть в собі стільки вчасної сили!Минають віки, змінюються правителі, потрясають світ ніщивні війни та голодомори, і взагалі, багато що приходить нового та сучасного, а народна пісня завжди залишається і проносить через усі злигодні та незгоди свою красу, свою нев'янучу молодість.І я вважаю, що українська пісня найкраща, найпрекрасніша з усіх народних пісень світу!