Якби мені випала така чудова можливість, як попросити про щось Тараса Григоровича Шевченка, я,мабуть , не про що б не прохала, бо просто поспілкуватися з такою видатною людиною для мене вже б було величезним дарунком долі. Хоча ні, скоріш за все, я попросила б його розповісти про себе, про свою родину, про становище українців, знаю, це була б дуже болюча для нього тема, але почути про кріпацтво й соціальний, релігійний та культурний гніт України й її народу було б цікаво почути саме від тієї людини, як це пережила і не завуальовувала б це якимись недомовками, історичних фактів, він би розповів все так, як було. Також, я попросила б його показати свої малюнки, бо як відомо Шевченко був не тільки знаменитим поетом, а й дуже талановитим художником. Картини й вірші його вражають своєю глибиною, правдивістю. Я вважаю, з такою людиною, як Тарас Григорович Шевченко було б дуже цікаво зустрітися і поговорити про становище тогочасної України. <span>Вибач, тема важка дуже, хоч це й мій найулюблініший поет, тому більш нічого не можу придумати) </span>
<span>Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них наяд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.</span>
Я розумію ці слова так: поет не повинен відавати своє життя за для того, щоб жив його володар, бо володар за все своє життя ніколи не зможе зробити того, що зробить поет. Поет це та людина яка з простого набору слів може зробити щось неймовірне і фантастичне, те чого непідсилу зробити простій людині або у нашому випадку володареві.