Ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. Він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.
Виявляється, що подібне "бажання" М. Семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому "березової каші", роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її "балаганом" і прагне, щоб її "чорти вхопили", адже його "бажання" неможливо виконати.
Ответ:
1.Чому Скрудж не святкував різдво?
2.Навіщо Марлей навідався до Скруджа?
3.Що показав дух Майбутнього Скруджеві?
4.Хто прийшов попередити Скруджа про духів?
5.з чого був ланцюг Марлея?
6.хто такі один одному Скрудж і Марлі?
7.Який був Скрудж?
8.Які були відносини у Скруджа з племінником?
9.Скільки духів всьогоприходило до Скруджа?
10.Що духи показали Скруджу?
11.Як вплинули духи на Скруджа?
12.Чи змінився Скрудж і його ставлення до людей та життя?
Объяснение:
Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»; «Не журіться. Я зумію заховать, аби що»; «Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає»; «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»; «Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!»; «Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»
Уславлення героїзму українського народу під час Великої Вітчизняної
війни у творах О. Довженка. (Темі мужності рідного народу у боротьбі з
фашизмом О. Довженко присвятив оповідання “Воля до життя”, “Ніч перед
боєм”, “На колючому дроті”, “Мати” та кіноповісті “Повість полум’яних
літ”, “Україна в огні”, документальні фільми “Битва за нашу Радянську
Україну” та “Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких
загарбників за межі українських земель”. Усі твори митця – це гнівний
осуд війни, яка забрала життя мільйонів людей, яка полила кров’ю родючі
українські землі. Письменник був небайдужим до долі народу, хотів, щоб
він був щасливий, бо заслуговував на це.)
Точно не знаю но вот!
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
