Н. триста дев'яносто
Р.трьохсот дев'яноста
Д. трьомстам дев'яноста
Зн. триста дев'яносто
Ор. трьомастами дев'яноста
М. (на) трьохстах дев'яноста
<em>Пройшовши з кілометр(дієприкм. зворот-все це обставина), <u>вони (</u>підмет, вираж ім.) знову(обстав.) побачили(присуд,виражений дієсл.) короткі(означ.) спалахи(ім.) і(сполуч.) темні(означення) постаті(ім.). (Це речення просте, двоскладне, поширене, повне, розповідне, неокличне, ускл. дієприкметниковим зворотом)</em>
Однією зі складових щастя, однією з найшляхетніших цілей життя й одним з найбільших виявів людяності є любов. Ми любимо не тільки людей, цим поличним почуттям переймаємося до братів наших менших, до навколишньої природи, до речей, які нас оточують, до рідної оселі і до Батьківщини. Любов підносить людину, кличе її на подвиги, творить історію. Саме любов проголошена в Біблії найвищою людською чеснотою.Про любов сказано й написано чимало високих і прекрасних слів. Вона надихала багатьох митців, і їй присвячено чимало творів у різних видах мистецтва. Згадую прекрасні, хоч і трагічні, почуття Івана й Марічки, Соломії й Остапа із творів Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків», «Дорогою ціною»), любов Марусі Чурай, що «чолом сягала неба» (Ліна Костенко, «Маруся Чурай»), і світле кохання Лукаша і Мавки (Леся Українка, «Лісова пісня»).Заради любові дехто зважувався на відчайдушні вчинки, ризикував життям, жертвував собою, здійснював героїчні подвиги. Любов одухотворяє, робить кращим і змістовнішим життя людини, наповнює його світлою радістю. Людина, яка каже: «Люблю тебе», обіймає серцем увесь світ, сповнюючись справжньої людяності. Кохання до однієї людини переростає у любов до всього сущого.На жаль, сьогодні дехто зневажливо ставиться до цього високого почуття, вважаючи, що можна прожити й без любові. Чимало наших сучасників втратило піднесений дух почуття, яке запалювало серця багатьох поколінь. Усе рідше люди виявляють здатність до проявів душевної теплоти, стаючи черствими і байдужими. Дедалі частіше на перший план висуваються міркування корисливості, егоїзму, цинізму та амбітності.<span>Але я гадаю, що любов — це справді велика краса й сила, яка здатна врятувати й відродити світ, наповнити його духовністю.</span>
Слово – це сама людина. Нас зіткано зі слів. Вони – єдина наша реальність, принаймні, єдине свідчення того, що ми існуєм.
Слово до слова і є мова. А мова це життя це як жива людина. Без мови немає нації, немає нації немає народності, а немає народності то немає етносу.
1.Троянда усміхається сонцю шовковими пелюстками, розтуленими назустріч теплу й сонцю.
2.Яблуні посхиляли до землі гілля, обтяжене медовими запашними плодами.
3.Нависаючі над обрієм хмари здавалися важкими й суворими.
4.Прикований до стелі Прометей подолав нелегкий шлях від темряві до світла.