Логичность Ясность Точность
Пушкин пишет о кудеснике который сделал предсказание олегу (при этом кудесник конечно был вдохновлен - ведь чтобы быть оракулом нужно вдохновенье). . кстати - а почему ВЕЩИЙ - олег - а не кудесник который все ВЕДАЕТ?... а потому что ВЕЩИЙ (по далю) - это не только все знающий но и благоразумный.. . предусмотрительный... .
<span>и вот вещий (предусмотрительный) олег получив предсказанье и поверив ему отрекается от своего верного друга - коня.. . часто трактуют это так что олег наказан за предательство.... а потом сожалеет что поверил кудеснику и лишился своего друга раньше времени.. . но судьба неумолима!. . олег в итоге гибнет.... </span>
Жил-был маленький добрый кролик Мартин. Однажды он захотел совершить какой-нибудь подвиг, чтобы его все заметили.
Он шел и увидел маленькую рыбку на берегу реки. Она попросила его отпустить в воду. Кролик решил, что это не настоящий подвиг, но все равно отпустил рыбку в воду.
Шел кролик дальше и заметил, что маленькая кучка мусора мешает идти хорьку. Мартин с помощью своей силы отбросил кучку. Хорек поблагодарил кролика.
Забрался Мартин на холм и увидел там доброго волчонка, который потерял свой любимый мячик. Кролик пообещал найти этот мячик. Хотя найти его было не просто, но кролик все-таки сдержал свое обещание и вернул мяч своему хозяину.
Решил кролик вернуться домой. За этот день он не совершил ни одного подвига.
Дома его ждал сюрприз. Оказывается, звери рассказали о поступках, которые совершил кролик. Сначала они не знали, о ком идет речь, но потом поняли, что это был маленький Мартин.
Теперь у кролика Мартина много друзей. Вот такая история произошла с ним
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/2873046#readmore
А основная мысль такая: что без ума мы далеку не удём а доброта и куда без доброты ведь добро тварит чудо значит в жизни нужна и доброта и ум одновременно
Василь Голобородько біографія скорочено Народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині. У 1963 році закінчив середню школу-інтернат. У 1964 вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. 1965 року став студентом Донецького педагогічного інституту, звідки на початку 1967 року був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», про що секретар Донецького обкому КПУ доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967. Влітку 1967 року була спроба продовжити здобувати вищу освіту в Літературному інституті в Москві, але, попри те, що успішно пройшов творчий конкурс, Голобородька не допустили до вступних іспитів. Вірші розпочав друкувати 1963 року, коли в республіканській пресі з’явилося кілька добірок віршів. Перша поетична книжка «Летюче віконце», яка готувалася до друку в одному з київських видавництв, була знищена вже набраною для друку через незгоду автора співробітничати з органами державної безпеки (КГБ) колишнього СРСР. Від 1969 року і аж до 1986 року твори Голобородька не друкували в Україні. У 1968–1970 роках перебував на військовій службі в будівельних загонах на Далекому Сході. Після того працював на шахті та в радгоспі в рідному селі. 1988 — Голобородька прийняли до Спілки письменників України. 2001 року здобув вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Проживав у Адріанополі, а близько 2004 року перебрався до Луганська. Через бойові дії на Сході України в 2014 році став вимушеним переселенцем. Твори Василя Голобородька «Летюче віконце» (1970); «Зелен день» (1988); «Ікар на метелекових крилах» (1990); «Соловейків теремок» (1991); «Калина об Різдві» (1992); «Слова у вишиваних сорочках» (1999); «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002); «Посівальник» (2002); «Українські птахи в українському краєвиді» (2002); «Дохла кішка» (2004); «Летюче віконце» (Вибрані вірші) (2005); «Ми йдемо» (Вибрані вірші) (2006); «Віршів повна рукавичка» (2010); «Зозуля масло колотить» (2010); «Білі кімнатні рослини» (2013);