Міц улюблений герой в баладі Робін Гул є сам Робін.Сміливий,шляхетній,мужній,чесний,добрий та вірний.Він ніколи не кидав своїх друзів та своїх розбійників,не боявся навіть смерті,головне для цього юнака було захист народу та справедливість!Хлопець рано лишився батьків,тому жив у дядька,був не гордий,як багатіші люди,які вважали себе центром землі.
Хороший лучник,хоча він молодий,проте був ватажком ватаги.
Цей персонаж втілює героя народу,про якого всі мріють.
Та шкода ,що все хороше кінчається.Так само він і помер,через декілька років після Маріан,яка загинула від епідемії чуми.
<span>Привіт друзі, які плани на вихідні. "Спокійної ночі"</span>
Двох онуків дід старий посадив на руки та й розказує казки слухають онуки. Раптом менший запитав: - А скажіть, дідусю, Ви ходили в перший клас? - Та ходив, Павлусю. - От був номер! - малюки сміхом залелися, - Як до школи Ви прийшли з бородою й лисі.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»