Коли в певний період життя здається, що все-все от-от зруйнується, а невдачі пригнічують одна за одною, Джонатан у мені воліє "щоб ваги невдачі вистачило, аби затягти його на дно, покласти всьому край". Здебільшого у таку хвилину кожен просить поради та допомоги у "свого" Ч'яна, доброго і мудрого друга. До прикладу, востаннє, чим я керувалась/вся - переконливе втішання на кшталт "завжди виходить, коли знаєш, що робити". Чайка невтомно пробував навчитися досконало літати, долати простір і час силами не фізичними, адже вони завжди обмежені кількісними показниками, а духовними, якими правильно володіють одиниці. Чи ж не всі ми: учні, студенти та й не лише учасники навчального процесу, - намагаємося вдосконалюватися постійно, щоб "йти у наступний світ через вивчене у цьому"? Варто пам'ятати висновок, одержаний Джонатаном при спостереженні за птахами його колонії: "Причинами короткого віку є нудьга, страх і гнів", тож нехай внутрішня птаха кожного уникатиме й страшитиметься цих станів, адже обмеження та "свинцеві тягари", викликані ними призведуть до нищівної поразки, "повільних мандрів в нікуди", які зрештою занепастять особистість.
Синє небо угорі
Низько хмари затягнули
І тоді, неначе в грі,
Жовте листя сколихнулось,
Обернулось на м'якій землі і єдиним рухом
Красиво вкрилося усе ніжним білим пухом
«Князь Ігор насамперед відзначений рисами хороброї й благородної людини. Для нього характерна сувора, спокійна відвага, рішучість. Затемнення сонця віщує недобре; похід ще не почався, його можна було б відкласти до часів сприятливіших, коли будуть кращі знамення. Але безстрашний Ігор нехтує смертю і небезпекою. Прагнення йти назустріч ворогові, войовниче бажання «напитися шоломом із Дону» бере гору. Честь і слава — головні рушії поведінки Ігоря; звертаючись до своєї дружини, він каже: «Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути».Недаремно Святослав, князь київський, так характеризує Ігоря і Всеволода: «Ваші хоробрі серця з міцного булату викувані, а в одвазі загартовані». Автор наділяє Ігоря рисами князя, оборонця рідної землі, близького до дружини воїна, вірного й стійкого, хоч і самовпевненоі до нерозсудливості. Страшна небезпека не лякає його; б'ючись до останнього, він завертає полки, що починають відступати.<span>Поразка Ігоря, ганебний стан його, коли він з золотого сідла пересів у сідло рабське (кощієве), не позбавляє його авторового співчуття, як і співчуття героїв «Слова...», насамперед князя Святослава. Ігор — втікач з полону — це той же енергійний, спритний і мужній, невтомний боєць, і картина повернення його на батьківщину овіяна радістю руських людей, готових простити невдалий похід нерозважливому, але безмежно хороброму й відданому батьківщині воїнові» (За О. Білецьким).</span>«Головний персонаж твору — Ігор, про що говорить сама назва поеми. Це руський князь, який любить свою батьківщину і без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославович чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, що зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба. «Лучче ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим...» Вислів цей став крилатим. Виняткову мужність та рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Воєнну хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його «сміливим соколом».Ігор — вольова натура: він один зумів повернути тисячі відступаючих воїнів назад, на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями. Ігор не мислить себе окремо від дружини: «З вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!»Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим засуджуємо Ігоря за необачність. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла злотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів ворогів. Тому все сумує: «Тоска розлилася по Руській землі, печаль буйна тече серед землі Руської», навіть «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося». Заплакали жінки руські, промовляючи: «Уже нам своїх милих лад ні мислю помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти».У неволі «Ігор не спить, Ігор думкою поле міряє од великого Дону до малого Дінця», докладно обмірковує план втечі, бо тільки наступними мудрими діями може він спокутувати свою вину перед рідним краєм. Цього хочуть усі, навіть природа: щоб завести погоню в оману, «ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали»; щоб допомогти князеві швидше повернутися до своїх, «дятли стукотом путь<span>до річки вказують, солов'ї веселими піснями світ провіщають», а Донець «леліяв князя на хвилях, слав йому зелену траву на своїх берегах срібних, одягав його теплою млою під тінню дерев зелених, стеріг його гоголем на воді, чайками на струмках, чернядьми на вітрах». (За Б. Степанишиним).</span>«Поруч з Ігорем бачимо Всеволода. Літописне оповідання мимохідь згадує хоробрість цього князя, що «чимало мужності показав». від землі Половецької».Ми знаходимо у «Слові» згадки і про сучасних авторові князів, і про померлих. Високо ставлячи Володимира Мономаха, автор гірким словом згадує Олега Святославовича, діда Ігоря і Всеволода. Він називає його Гориславичем, бо при ньому сіялися й росли усобиці. З пошаною автор говорить про князів, що можуть, на його думку, підтримати «прадідову славу», тобто славу Володимира Мономаха
1. Не можна брати книгу брудними руками. Коли сідаєте читати, погляньте на свої руки, чи чисті вони? Подивіться на стіл - чистий він, сухий?
2. Дехто перед тим, як перегорнути сторінку, обов'язково лизне палець. Робити так не слід, бо від цього псуються сторінки, забруднюються аркуші. Брати в руки книгу неприємно і небезпечно.
Отож, потрібно думати не лише про здоров'я книги, але й про своє власне.
3. Перегортати сторінки можна лише за верхній куточок. Якщо перегортати за нижній, то швидко зітруться цифри, які позначають номери сторінок.
4. Класти в книгу олівець чи ручку теж не треба. Від цього псується обкладинка. Краще користуватися закладкою.
5. Носити книги бажано в папці.
6. Дехто з вас читає книгу під час їди. Оце вже зовсім неприпустимо. Обов'язково залишити пляму, зіпсуєте книгу.