-Привіт сестро,що ти тут робиш
-Привіт братику я тут прийшла до тебе
-я помітив
-це добре...
-давай кажи чого тобі треба
-слухай я незнаю куди нам піти на вихідні
-чекай чекай ти ще не вирішила?
-якщо я тебе питаю то як ти думаєш?
-ні ну ти поясни мені як так то а!
-що так ти взагалі нормальний?
-так звичайно
-так все мені набридло!Давай ти вирішиш і все!
-Гаразд давай підемо на футбол
-Ні краще театр
-так сестричко почекай я пам"ятаю як ти мені зовсім нещодавно казала щоб я
сам вибирав.
-гаразд тоді я не проти!
-Ну що мила сестричко на футбол?
-так братику мій!
У моєї мами золоті руки.
Учора в лісі я бачила білку-трудівницю.
1.плакати
2. сміятися широко відкривши рота
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам’ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:
“Зоре моя вечірняя”
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
<span>Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю – яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.</span>
