Мальчик, 12-13 лет.
Светловолосый/темноволосый ,худой.
Любит играть в футбол.
Он шустрый,озорной.
В образе Тараса Бульбы - главного героя одноименной повести Н. В. Гоголя - воплощены все лучшие качества, присущие героической личности эпохи борьбы украинского народа за освобождение от гнета поляков.
Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с Сечью. Суровый и непреклонный, он "отличался грубой прямотой своего нрава" и вел жизнь, полную невзгод и опасностей. Тарас был создан не для семейного очага, а для "бранной тревоги". Его "нежба" - чистое поле да добрый конь. Служению "товариществу", отчизне он отдавал всего себя и в людях ценил прежде всего мужество и преданность идеалам Сечи.
Это был один из числа коренных, старых полковников - мудрый и опытный предводитель казацкого войска. "Все давало ему перевес перед другими, - пишет Гоголь, - и преклонные лета, и опытность, и уменье двигать своим войском, и сильнейшая ненависть к врагам... " Бывалые казаки, признавая за ним первенство, выбрали Тараса Бульбу наказным атаманом, потому что не было из них никого "равного ему в доблести".
Многие перенимали в то время польские обычаи, заводили роскошь, прислугу, обеды, дворы. Тарасу все это было не по сердцу. Он любил простую жизнь казаков и "перессорился с теми из своих товарищей, которые были наклонны к варшавской стороне, называя их холопьями польских панов".
Особливо жорстокою, неочікуваною, страшенною у своєму перебігу та наслідках є Друга світова війна.
Інтелігенція, зокрема письменництво, не могла залишитися осторонь величезної трагедії людства в цілому та окремих народів. Чимало письменників пройшли війну, брали участь у боях, втрачали близьких та друзів, були свідками жахливих родинних історій розлучень та щасливих єднань. Багато віршованих та прозових творів митців з різних куточків світу відобразили горе, кров, сем, злість, сльози – усі атрибути війни.
Кожна воююча країна виголошувала надто гучні речі, зависокі ідеали та священі інтереси прагла боронити, саме тому багато хто не одразу відкрив анти людяність війни та брехливість воєнної пропаганди. Одразу проти кровопролиття висловлювалися Стефан Цвейг та Бертольд Брехт. Письменники Ернест Міллер Хемінгуей, Уільям Фолкнер, Еріх Марія Ремарк пройшли Першу світову війну і «оцінили» всі жахи мілітаризму та військової агресії. В своїх творах вони показують біль втрат та відчай людей, відсутність будь-якої надії на нормальні умови існування, звичайне людське життя. Фронтовики, вірячи в певні ідеали, проходили війну, але повністю зневірячись у своїй правоті не могли знайти спокою у повоєнні часи. Так народилася генерація «втраченого покоління».
Пауль Целан у своїх збірках про війну висвітлює увесь спектр переживань, які завдає людині невизначене завтра, втрата близьких або постійна загроза життю рідни. «Останнім актом історії» називає поет війну і чекає на Страшний суд після неї.
Генріх Белль у своєму «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…», як і в інших творах показує звичайну людину на війні, жертву обставин та часу, в якому випало жити. Герої – звичайні солдати, які не знайшли внутрішньої сили повстати проти фашистської системи, і тепер постійно страждаючі від причетності до горя інших.
Письменник не тільки засуджує фашизм, але й будь-яку війну, як прояв насильства над людиною.
Багато інших письменників та поетів всього світу різко засудили у своїх творах Другу світову війну та несли гасло не допустити ніколи більше подібних трагедій.
