Пушкін у посвяті назвав твір *Евгеній Онегин* «вільним романом». І справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. Вона відчувається в усьому. Вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. А між тим, роман — подвижницька праця, подвиг упродовж семи років. Яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. У романі «Євгеній Онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ Петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки Ленських, і громадське життя (театр, бали), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. Енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. Автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий Онєгіна, покровитель і захисник Тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. Образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. Автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. Іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. Розуміє, що не можна старими методами вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм Заходу. Його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. Автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. Онєгін — характер індивідуальний. Розкрити саме індивідуальність Онєгіна Пушкіну допомагає принцип контрасту. Онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— Ленському, Тетяні. На принципі контрасту будував Пушкін і образ Тетяни. Романом «Євгеній Онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. Проблема, яку поставив Пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі ХІХ століття.
