<span><span>Людовик II Заика (877—879)</span><span>Людовик III (879—882)</span><span>Карломан II (879—884), соправитель Людовика III</span><span>Карл III Толстый (884—888), король Восточно-Франкского королевства (876—887), император с 881</span><span>Эд I (888—898), из династии Робертинов<span>Гвидо Сполетский (888—888), титулярный король Западно-Франкского королевства (февраль 888—октябрь 888), император с 891, из династииГвидонидов; отрекся.</span></span><span>Карл III Простоватый (898—922)</span><span>Роберт I (922—923), из династии Робертинов</span><span>Рауль I (923—936), из династии Бозонидов</span><span>Людовик IV (936—954)</span><span>Лотарь (954—986)<span>Карл Нижнелотарингский (978—978), коронован вЛане епископом Меца; наследник Каролингов</span></span><span>Людовик V Ленивый (986—987)</span></span>
После смерти Людовика V престол перешел к новой династии — Капетингам.
Запад сильно отставал от восточных арабских стран в области медицины и науки, географии мореплавании. Даже Х. Колумб казалась ему что западным путём достигнет Индии но в итоги попал на другой материк, что нынче сейчас называется Америка, проложил курс с помощью арабской карты. Всему было влияния католичества, инквизиции. Как взять охота на ведьм. Народ в то время был очень суеверен дремуч, безграмотным. Где Римский Папа имел влияния на всех королей Европы. Всякая наука алхимия что в то время очень увлекало в изучении всех ученых нахождения философского камня было под страхом смерти запрещено сурово наказывалось, считалось это знанием сатаны. Попавшись под это сжигали при людно на костре. Как взять Коперника и др. Обыкновенные граждане, простолюдины крестьяне могли на стучать на соседей к примеру из за завести или злобы в красоте девушки красивее других и обвинить что она колдунья завораживает заклинанием. Или увидеть что женщина соберает травы от зубной боли или от поноса, и этим же пожаловаться всем, распустить слух что она ведьма варит дьявольское зелье. Обвинив церковным судом демонстрационно вешали, топили или сжигали. Инквизиция очень затормозила Европу на несколько столетий в области знании, науки. Возможно если бы не инквизиция то в космос полетели в 19веке а на Марс человек летал в 20веке
Христос не постеснялся сказать «Я прославился в них». Было время, когда я не понимал притязаний Бога на славу. Неужели Бог самолюбив и всеми путями добивается хвалы и славы от несовершенных людей? Ему мало ангельских гимнов? Теперь я понимаю, насколько мудр и справедлив Господь, ревнуя о Своей славе. Ведь слово «слава» на древнееврейском языке означает честь и достоинство.
<span>борьба бриттских "королевств" (на самом деле - карликовых княжеств) с англо-саксонским завоеванием в 5-6 веках</span>
Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.
На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.
В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.
Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.
До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.
Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.
