1.В конце концов, Петр стыдится своего проигрыша и обещает Савельичу больше не играть на деньги. Впереди их ждёт длинная дорога, и слуга прощает барина. Но из-за неблагоразумия Петруши они опять попадают в беду – надвигающийся буран не смутил молодца и он приказал ямщику не возвращаться. В итоге они сбились с пути и чуть не замерзли. На удачу им повстречался незнакомец, который помог заблудившимся путникам выйти к постоялому двору.
Гринёв вспоминает, как тогда ему, уставшему с дороги, приснился в кибитке сон, названный им пророческим: он видит свой дом и мать, которая говорит, что отец при смерти. Затем он видит незнакомого мужика с бородой в кровати отца, а мать говорит, что он её названный муж. Незнакомец хочет дать «отцовское» благословение, но Петр отказывается и тогда мужик берется за топор, и вокруг появляются трупы. Петра он не трогает.
Они подъезжают к постоялому двору, напоминающему воровское пристанище. Незнакомец, замерзший в стужу в одном армяке, просит у Петруши вина, и тот угощает его. Между мужиком и хозяином дома состоялся странный разговор на воровском языке. Петр не понимает смысла, но всё услышанное кажется ему очень странным. Уезжая из ночлежки, Петр к очередному недовольству Савельича отблагодарил провожатого, пожаловав ему заячий тулупчик. На что незнакомец раскланялся, сказав, что век не забудет такой милости.
2.-
3.Хлестаков Иван Александрович. «…молодой человек лет 23-х, тоненький, худенький; несколько приглуповат и, как говорят, без царя в голове… Он не в состоянии остановить постоянного внимания на какой-нибудь мысли». Х. направляется из Петербурга, где служит переписчиком бумаг, в Саратовскую губернию к отцу.
<span>
</span>
<u>Державин Гаврила Романович</u><span> род. 03.07.1743 – умер 08.07.1816 – крупнейший русский поэт эпохи Просвещения, чьё творчество являет собой вершину русского классицизма, правитель Олонецкого наместничества, губернатор Тамбовской губернии, личный кабинет-секретарь Екатерины II, президент Коммерц-коллегии, министр юстиции, член Российской академии с самого момента её основания.
</span>
Кажуть, що перше справжнє знайомство людини з книгою відбувається завжди випадково, незважаючи на те, що в будинку, де він виховувався, можливо, є багато книжок. Так сталося і зі мною. У моїх батьків велика домашня бібліотека, але та книга, яка відкрила для мене світ художньої літератури, потрапила мені до рук випадково. Я б сказав, навіть проти моєї волі. Батьки виховували в мені повагу до книжок, але в мене воно так і не з’являлося. Я любив вирізати з картону всякі фігурки і склеювати з них які-небудь композиції.
Одного разу я щось склеював і як преса використав першу-ліпшу на очі товсту книжку. Коли це помітили батьки, вони мене пожурили і змусили поставити книжку на місце. Я недбало поклав книгу на стелаж навзнаки. Батько зажадав, щоб я поставив її як годиться – до загального ряд. Я вирішив, що наді мною просто знущаються, і надувся. Тоді батько сказав мені, що, якщо б я знав, що в цій книзі написано, я би вів себе зовсім по-іншому. На щастя, я був цікавий. Та ще батько підлив масла у вогонь, сказавши, що якщо б я опинився на безлюдному острові і мені попалася будь-яка книга, то вона б стала для мене дорожче всього на світі. Ось таким простим шляхом я відкрив для себе книгу Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”.
З першого прочитання я вловив в ній тільки барвисті картини дії і фантастичні моменти. Потім я перечитував її ще кілька разів. І нарешті відкрив в романі Булгакова щось глибоке, особисте та навіть інтимне для ‘своєї душі. Тепер, коли я говорю про Булгакова та його твори, то мимоволі говорю про себе. З російських письменників він мені найближча і буде супроводжувати мене все моє життя.
Назавжди запам’яталося мені відчуття гострої жалості – як при розставанні з дуже близькою людиною, коли я перевернув останню сторінку роману “Майстер і Маргарита”. Мені здається, Булгаков своїми творами відтворив власне життя в мріях і реальності. Його доля як письменника була трагічна. Але цьому виною, я вважаю, було не суспільство взагалі, а неспівзвучний письменника радянської епохи. Булгаков не зміг і не захотів стати “радянським” письменником. Це глибоко моральний вчинок людини, вчинок, гідний наслідування. Свої, поки ще невеликі, проблеми я намагаюся вирішувати в ключі мого улюбленого письменника. Терпінню і мужності також можна вчитися у Булгакова. Згадаймо, як письменник кінчає свій твір “Життя пана де Мольєра”: “І я, якому ніколи не судилося його побачити, посилаю йому свій прощальний привіт!” Ці слова письменника як би сказані їм про себе самого, про письменника, охарактеризовано їм так: “Терпляче і самовіддано писав він все життя – і здебільшого в” стіл “, іноді, втім, не витримуючи, знищуючи рукописи, зовсім як його літературний герой, майстер в суворій шапочці, загнаний в божевільню дружними зусиллями критиків …”
Письменник Булгаков своїм життям і творчествомдоказал мені, що справа, якій людина присвячує своє життя, існує в більш високому вимірі, ніж його особу.
Його життєве справа знаходиться в області ідей і духу. Книга талановитого письменника здатна допомогти знайти життєву гармонію багатьом її читачам. До зустрічі з глибокою книгою, я вважаю, життя людини не має особливого сенсу. На тлі художнього досвіду книги, запала йому в душу, людина починає серйозно осмислювати своє життя. Письменник як би говорить своєму читачеві: “Ви народжені на землі, щоб виконати своє призначення”.
<span>Отже, прочитання мною роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” порушило в мені одного разу бажання пошукати ще більш глибокий зміст в нашій дійсності. Я прочитав на сьогоднішній день майже всього Булгакова і продовжую з задоволенням читати інші книги. Час засилля масової інформації не може вплинути на мою любов.</span>