Для українців "Енеїда" І. П. Котляревського — високопатріотична епопея України, незважаючи на її бурлескно-травестійний стиль. Письменник зображує Енея і троянців, скріплених міцною дружбою. Вони люблять бенкетувати, але ніколи не забувають про лицарську честь воїна, вміють захистити батьківщину. У цьому нас переконує подвиг двох героїв поеми — Низа та Евріала.Низ і Евріал — земляки, обоє завербувались до війська Енея і присягнули йому на вірність, вірні дружбі:Від тебе не одстану зроду.З тобою рад в огонь і в воду.На сто смертей піду з тобой.Вони — лицарі, їм властиве самовіддане виконання обов'язку:Де общее добро в упадку,Забудь отця, забудь і матку,Лети повинность ісправлять.Письменник устами своїх героїв возвеличує патріотичні подвиги народу, закликає співвітчизників підкорити особисті інтереси інтересам суспільним. У своїх патріотичних думах Низ і Евріал не одиночки. Коли вони розповіли троянцям про їх план — забратися в тил ворога вночі і перерізати їх, то останні захоплено вітали їх:Троянці всі тут заревли.Одважних стали обнімати.Вилазка в стан ворога — це свідчення глибокого усвідомлення героями вірності присязі, саможертовній товариськості:Як ми Енею присягалиДля його служби жизнь оддали.Як відомо, у Евріала є стара мати, а Низ — сирота, тому Низ умовляє товариша залишитись на варті, не ризикувати своїм життям, бо повинен жити заради матері старої. Однак Евріал залишається вірним батьківському заповіту:Умри на полі, як герой.Молодці намагалися довести свою вірність Енеєві. "За честь і к князю за любов" вони пішли в стан ворога. Вони на той світ одправляли ворогів, кололи, різали без розбору:Любов к отчизні де героїть,Там сила вража не устоїть,Там грудь сильніша од гармат,Там жизнь — алтин, а смерть — копійка...І лише несподівана поява рутульського полководця Волсента з воїнами не дала врятуватись героям. Піймали Евріала і почали знущатися над ним, а цього не міг допустити Низ; він пускає із своєї засідки спис у ворога і цим видає себе.Життя своє герої віддали заради перемоги над ворогом, і автор високо цінує їх героїчний подвиг:Так кончили жизнь козарлюги,Зробивши славнії услугиНа вічність пам'яті своїй.Високий дух патріотизму, волелюбні настрої властиві усім троянцям. Про це свідчить і те, що по-своєму повторили подвиг Низа і Евріала і такі герої поеми, як брати Битіас і Пандор, троянці Геленор і Лик... Сміливістю, мужністю, військовою доблестю наділений і ватажок троянців — Еней.<span>Отже, І. П. Котляревський у своїй поемі "Енеїда" оспівує подвиг як найвищий вияв патріотизму і громадської мужності, самовідданості в боротьбі за справедливе діло.</span>
Тому що Леся Украинка завжды мрияла
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />
Мій рідний край-це завжди квітуча та могутня Україна.Багато молодих хлопців та дівчат мріють якнайшвидше поїхати зі своєї батьківщини за пошуком кращого життя ніж в ріднім краю.Та чи замінять американські бургери бабусині пиріжки?чи замінять російські"Щи"український борщ?Ні!ажде національні страви неньки- України замінити неможливо.А скільки визначних пам`яток архітектури знаходяться в Україні?скільки музеїв?театрів скільки?навіщо їхати кудись по краще життя якщо воно тут!в нашій Україні ,тільки щастя потрібно заслужити.Мій край -моя держава,моя Україна! і я її люблю!і хочу щоб її любили й ви
