Іван Вишенський- це головний герой поеми І.Франка "Іван Вишенський".
У поемі поет зобразив останній період життя Вишенського - час,коли він став монахом-печерником на горі Афон.Поема"І.Вишенський" починається описом бурхливого моря,хвилі якого омивають високі скелі Афонської гори.Серед красивої природи гори ,розміщене гніздо аскетів .Там повна тиша,тільки жалібно плачуть дзвони.Тут,на Афонській горі поховав себе живцем Іван Вишенський.Іван Вишенський був людиною вразливою і боляче реагував на всіляке зло в людських стосунках.Не докричавшись до посланців ,він звертається до бога.Сталося диво,на старця упав промінь і утворилась дорога через море,на яку герой ступив і тихо щез
Іван вишенський був великою людиною,з розвиненим духовним світом,справжнім патріотом,адже не міг не відгукнутися на біль Батьківщини.Прийде час і він стане охоронцем рідної землі.
1 Бог сиротів любить, та щастя-долі не дає.
2 Живе вдова на подолі, та й плаче свій вік по гіркій долі.
3 Не то сирота, що роду не має, а то сирота, що долі не має.
4 У вдови плакана доля.
5 Бог дасть долю і в чистім полю.
7 <span>Дівка </span><span>не без щастя, козак не без </span>долі
8 <span>З щастя </span>та<span> горя скувалася </span>доля<span>.
9 </span> Доля <span>сміливого любить.
10 </span><span>Пусти </span>мене<span>,моя мати,у гай погуляти,біленької </span>лебедини за долю<span> спитати. </span>
Уміння говорити, володіти культурою мовлення, спілкуватися є одним з найголовніших показників загальної культури людини. Мова не тільки засіб спілкування, а й природній резервуар інформації про навколишній світ, про народ. Чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і культурних благ.
Давньогрецький філософ Сократ писав: “Заговори, щоб я тебе побачив”, а українська народна мудрість навчала: “Птаха пізнають по пір’ю, а людину по мові”. Людину, яка вміє гарно говорити, вусі часи шанували, нею захоплювалися, прагнули бути в її товаристві. Адже культурне мовлення не тільки основа духовного життя нації, а також її честь і гідність.Відомо, культура мовної поведінки – своєрідне дзеркало людини, її зовнішнє, а відтак і внутрішнє інтелектуальне обличчя.
На мою думку, щоб спілкуватися з іншими людьми, мало знати мову, треба ще усвідомлювати, як і про що говорити. У спілкуванні з людьми важливим є вміння поставити себе на місце іншого. Якщо ми зможемо це зробити, нам не важко буде подивитися на речі свого співрозмовника. Мені здається, що саме в такому вмінні і полягає таємниця успіху у спілкуванні з людьми. А ще треба вміти слухати свого співрозмовника. Що уважніше ми будемо слухати, то приємніше людям буде з нами розмовляти. Отже, ми повинні навчитися слухати та доречно відповідати, бо це одна з якостей, притаманних хорошому співрозмовнику.
Я вважаю, що людина, яка прагне чогось досягти у своєму житті, передусім має опанувати культуру власного народу і, насамперед – його мову. Гадаю, що все суспільство має дбати про те, щоб кожен користувався мовою не тільки як даним від природи даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості.
Культура мовлення кожної людини – це найяскравіший показник стану моральності, духовності всього людського.
Остап — велична постать, справжній уламок старовинного українського лицарства, що не шукає волі лише для себе, а прагне зібрати хоробрих козаків і повести їх на бій із панами. Гордий і щирий, він здатен на подвиг і велике кохання. Та життя бере дорогу ціну за здійснення бажань. Остап здобув волю, але загубив те, що було його половиною — кохану жінку Соломію. Згадуючи своє нелегке життя, він каже: "Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга — чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..." Життя подарувало людині лише одну мить щастя, але за це відняло все: мрії про сім'ю, кохану жінку, прагнення до помсти — все спливло за дунайською хвилею. Трагізм усякого життя, яке не хоче коритися обставинам.
Оповідання "Дорогою ціною" вражає найбільше тим, що крізь суворий і реалістичний сюжет ми бачимо життєстверджуючу віру в людину, її боротьбу за волю та гідність. Загибель Соломії страшна й прекрасна, бо її не змогли зламати. Життя Остапа безнадійне й прекрасне, бо він не скорився й нічого не забув. Коцюбинський зміг змалювати могутні характери, передав внутрішню красу сильних людей, які уособлюють кращі національні якості українців.
