Исторический роман «Капитанская дочка» был закончен Пушкиным и появился в печати в 1 836 г. Созданию романа предшествовала большая подготовительная работа. Первые свидетельства о замысле романа относятся к 1833 г.В этом же году у Пушкина, в связи с работой над романом, возникла мысль написать историческое исследование о восстании Пугачева. Получив разрешение ознакомиться со следствен ным делом о Пугачеве, Пушкин глубоко изучает архивные материалы, а затем едет в местности, где развернулось восстание [Поволжье, Орен бургский край), осматривает места событий, расспрашивает стариков, очевидцев восстания. В результате этой работы в 1834 г. появилась «История Пугачева», а двумя годами позже - «Капитанская дочка».В небольшом романе, близком по объему к повести, Пушкин вос крешает перед нами одну из самых ярких страниц русской истории -полный бурных волнений период пугачевщины (1773-1774). Роман знакомит нас и с глухим брожением среди населения Пополжья, предвещавшим близость восстания, и с грозным обликом предводителя восстания - Пугачева, и с его первыми военными успехами. В то же время в романе рисуется жизнь различных слоев русского общества второй половины XVIII в.: патриархальный быт дворянского поместья Гриневых, скромная жизнь семьи коменданта Белогорской крепости капитана Миронова и т. п.
<span>Замысел «Капитанской дочки» возник у Пушкина еще до начала работы над «Историей Пугачева», в то время, когда он писал «Дубровского». Вспомните конфликт, положенный в основу «Дубровского», и главных действующих лиц. В «Дубровском» тема борьбы крепостного крестьянства против феодально-помещичьего государства и его порядков затрагивается, но не развивается. Вождем взбунтовавшихся крестьян становится молодой дворянин Дубровский. В главе XIX романа, как мы помним, Дубровский распускает свою «шайку». Он не может быть настоящим руководителем крестьян в их борьбе против господ, понять до конца мотивы «бунта» крепостных крестьян против помещиков ему не дано.</span>
А зачем два раза одно и то же самое задание? Конечно, можно и ещё раз объяснить!
Умный потому и умный, что любит учиться, узнавать что-то новое, осваивать это новае, его новое привлекает, оно ему интересно.
А дурак считает, что он и так уже всё знает, ему-то уж учиться нечему, поэтому с удовольствием учит других, считая, что они нуждаются в его поучениях, он-то - самый умный!
Мне так кажется...
<span>У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франкові, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мім улюблений твір поета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.</span><span>Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає Івідображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.</span><span>Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?</span><span>Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої,її стриманість у ставленні до ліричного героя. Про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії словами «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.
Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить , хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.</span><span>Так ниє серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засихає.</span><span>Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Фішкові «тричі приходила любов». Ольга Рошкевич — перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая душа». Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.</span><span>Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?</span>Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.<span>Я дуже вдячна моєму улюбленому поетові за його неперевершений твір, і якому він торкається найглибших струн людського серця, возвеличує найприкрасніше з людських почуттів — кохання.</span>
Все они - представители минувшего века, с полной верой в то, что свое место в жизни можно занять, лишь только умея прислуживать и угождать вышестоящим. Они не очень образованы, в отличие от Чацкого, однако считают себя правыми во всем. А чацкий - человек нового времени. Ему тошно прислуживаться.