Книга допомагає не тільки вчитись , а й відпочивати . Як з пародоксом читання . Це й ще людина розвивається духовно . Багатший словарний запас . Книга це портал книжкових чар які допомагають відволіктися від реальності . Книга може перевернути життя , якщо написати її .
Іноді книги ігають ключову роль у житті . Вони стать друзями якщо їх немає . Тож книги треба цінувати .
1. Вступ . Автор розповідає , чому звернувся до літопису .
2. Ханський син у полоні князя Володимира .
3.Життя в розкоші малого половця .
4. Хан , що втратив сина .
5. Страждання батька без коханої дитини .
6.Прохання хана до гудця .
7. " Пісня вільного народу " .
8. Чарівне зілля .
9. " Воля ! воленька кохана ! " .
10. Втеча додому .
11. Де взяти зілля , щоб повертало українців до рідного краю .
ПОМІДОРЧИК
помідорчик народивсь,
в зелений одяг нарядивсь.
вихваляє він щодня
чепурне своє вбрання:
-хто красою чарівною
порівняється зі мною?
дужче сонечко з гори
гріло літньої пори,
чи хотів,чи не хотів
помідорчик пожовтів.
виставляти став нараз
новий колір напоказ:
-хто красою чарівною
порівняється зі мною?
аминуло кілька днів
помілор почервонів
гордо голову підняв,
не сказав а проспівав:
-хто красою чарівною
порівняється зі мною?
Карпо Летючий пішов разом з запорожцями до цекви молитися за Україну. А потім він почав розпитувати у них про історію і минуле України. Йому дуже припала до душі гостинність запорожців і їх побут, який так відрізнявся від того, що був у нього вдома. Дні спливали один за одним. І Карпо почав сумувати. Отаман побачив це і вирішив допомогти Карпу повернутися. Найсильніші запорожці вирішили проводити його. Але це було нелегко. Вони довго блукали перш ніж знайшли правильну дорогу. Карпо віддячив їм добрими словами і смачними гостинцями. Він пообіцяв розповісти всім про зачаровану Січ, про пропишні сади, луки, прекрасні квіти, від яких не можна було відвести очей, про доброго гетьмана і сильних запорожців. Щоб вони вічно жили у пам"яті свого народу.
Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…