У Дубровского не было другого выхода. Когда после несправедливого судебного решения коррумпированных присяжных умер его отец и у семьи отобрали поместье, Дубровский решил сжечь его, чтобы родной дом не достался никому. В итоге случайно погибают в огне судебные чиновники и Дубровскому с его ближайшими сторонниками приходится бежать в леса, составить разбойничью щайку, чтобы уже оттуда мстить тем, кто лишил его и отца, и собственного дома. Что еще мог сделать Владимир? Денег и связей у него не было, а его главный враг Троекуров был человек очень влиятельный и богатый. Дубровский борется против общества, в котором закон и справедливость существуют только для таких людей, как Троекуров.
Гріх — помилка, яку допускає людина у процесі своєї життєдіяльності, відступ від істини, поганий людський вчинок,який часто призводить до жахливих наслідків.кожна людина в своєму житті робить помилки від самого народження, кожна людина грішна. Безгрішних людей не існує і, щоб здобути душевний спокій, людям треба визнати цей факт. Кожна людина у своєму житті робить помилки, але далеко не всі їх визнають і за можливостю виправляють. Завдання людини — триматися шляху істини і життя, попри всі негаразди.Із самого початку юний і чистий Доріан Грей опинився між двома протилежними ідеями: «чистого мистецтва» художника Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в самому собі. Але, на жаль, «митець власної душі» та «митець власного життя» не помічали душ інших людей, вони прогледіли й душу юного красеня. Учень заперечив теорії своїх наставників і як наслідок — у пізнанні життя став злочинцем, а для себе — власним душогубцем.Урешті-решт сам герой зрозумів, до чого доводить нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живім тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Грей, знищили і його тіло. Тож коли він кинувся з ножем на портрет, то убив самого себе.У романі багато блискучих парадоксів: «Доброго впливу взагалі не існує», «Сумління — це страх», «Життя — це лише нервові волокна і клітини мозку» тощо. Але в порівнянні зі страшними змінами, що сталися на портреті, вони втрачають свою привабливість і стають марними. О. Уайльд, почавши із заперечення моралі в мистецтві, закінчив запереченням її заперечення. І в цьому теж полягає парадокс письменника. Він дійшов висновку про те, що саме мистецтво є найвищим людським сумлінням, непідкупним і незнищенним. Доріан покараний лише тоді, коли піднімає руку на прекрасне — на витвір мистецтва. Відомо, що мистецтво як втілення прекрасного є вічним, тому й гине герой, вчинки якого є аморальними й страшними.Фінал роману досить символічний. Портрет стає суворим суддею вчинків Дорі- ана Грея. Подальші зміни такі значні та страшні, що Грей більше не може бачити свій портрет і намагається позбавитися його. Та виявляється, що він знищує не власне зображення, а себе самого.Після смерті героя портрет знову став таким, як раніше, він неначе «відродився». Це є прекрасним свідченням того, що справжня краса існує поза теоріями. Тому портрет — один із головних персонажів роману. Він є магічним дзеркалом, що висвітлює сутність буття. Портрет, наче рентген, показав хворобу, знищив її та засяяв новими фарбами.О. Уайльд колись сказав: «Кожна людина бачить свої гріхи в Доріанових<span>» ,тож ми можемо тільки вчитися на помилках героя,відчувати те що він,думати про наслідки та залишати в собі ті переживання героя,щоб надалі рости духовно та збагачуватися ,а не морально розкладатись</span>
<span>Зацікавити шестикласників творчістю Ліни Костенко, осягнути суть поезії «Кольорові миші» - зіткнення неповторності та стандарту; навчати розуміти поезію; розвивати уяву, образне мислення, виробляти вміння аналізувати поетичні твори; виховувати високі естетичні смаки, позитивне мислення, прагнення зберегти власне Я.</span>
Жили были дедушка со старушкой и была у них прекрасная внучка Мила. Не передать словами,как радовались старики,когда внученька в гости к ним приходила. И вот однажды,когда она в очередной раз пришла,увидела,что грустные её Бабушка с Дедушкой сидят,приуныли совсем. Стала она интересоваться,что случилось у них-отнекиваться они стали,говорить,что хорошо все у них. Мила все-равно настойчиво продолжала свои допросы и узнала все же,что вчера у них пропала их любимая корова Мурка,а они её всем сердцем любили. Стал старик говорить,что никакое волшебство теперь не поможет вернуть её. Мила предложила им другую купить-отказались они. Думала-думала девочка,как помочь им,как же их успокоить и решила,что найдёт им их коровку чего бы ей это не стоило. На следующий день отправилась Мила на её поиски и к ночи нашла коровку. Вспомнив про слова своего дедушки о том,что никакое волшебство не поможет её вернуть,решила Мила привести Мурку прям под окошко к старичкам и оставить её там. На утро Бабушка с Дедушкой открыли глаза,выглянули в окно и увидели свою любимую коровку. "Вот это волшебство! Какое счастье!"-стала восторгаться Бабушка. А Мила думала лишь о том,что волшебство человек способен для себя делать сам,а для других уж тем более.
1Почему автор так назвал эту повесть?
2.Какоп чувство у вас появилось,когда вы ее прочитали?
3.Какие отношения у Николеньки с родителями?
