<span><span>Знаходить собі заняття, багато займається самореалізацією, страждає через «недовіру» однокласників
</span><span><span>Риси характеру
</span><span>Добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовність долати труднощі</span></span></span>
П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.
Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
<span>У творі поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя. </span>
У кожного міста є моторошні розповіді та байки, які розказують біля вогнища та лякають неслухняних діток. У Києві - це Лиса гора, на Хмельниччині - катакомби під фортецями, Захід України славиться містичними лісами.
Чому у нашому місті не повинно таких бути? І вони є.
Перш за усе - будинки з привидами. Найбільш відомий будинок з примарами знаходиться на Забалці. Мало хто з херсонців не чув легенди про нього. Бере свій початок ця історія в повоєнні роки, коли заїжджий табір циган зупинився у цих місцинах. Звісно, що у таборі була одна циганка, яка промишляла «чорними справами»: наведенням пристріту, псування, хвороб. Загалом - відьма. Такі її послуги користувалися попитом у місцевого населення, і гроші у відьми водилися. Далі історія інтерпретується по-різному. Чи то її згубили рідні сини за пожитки, чи то штрафбатівські бійці згубили.
Покійну поховали на околиці кладовища. А уже в 90 -х роках почалася забудова цієї території, і частина могил була вирита, серед них опинилася і могила відьми. Ну і як у казках - почалися потойбічні явища. Меблі в будинку самі рухалися, посуд билася, речі самозаймаються. Будинок змінив кілька власників, але жоден не зміг тут прожити більше 3-х місяців.
Інший же будинок з привидами знаходиться в с. Комишани. Великуватий дім з двома башточками був збудований бізнесменом для своєї молодої дружини. Але сімейне життя не заладилося, і будинок за рішенням суду слід було поділити між подружжям. Чоловік не зміг стерпіти такої поразки і застрелив власну матір і себе. Дружина вселилася на свою законну половину, але навіть після смерті колишній коханий не хоче здаватися і всіляко нагадує про свою присутність.
Не обійшлося й без проклятих перехресть. За даними ДАІ, які ведуть детальний облік всіх аварій, в Херсоні існує 3 найнебезпечніших перехрестя:
- перетин вулиць Іллюші Кулика і Ладичука ;
- проспект 200 років Херсона - вулиця Карбишева ;
- перехрестя вулиць Комунарів та Горького.
Дивина у тому, що на всіх цих перехрестях встановлені світлофори, дороги рівні з хорошим оглядом, немає стрімких скель, що закривають видимість конструкцій, будинків і дерев. Як правило, більшість аварій закінчуються летальним результатом. Тільки за 2007 рік на перехресті вулиць Комунарів та Горького було скоєно 11 ДТП, за 2008 рік - ще 10 аварій. На перетині вулиць Іллюші Кулика і Ладичука траплялися навіть по дві аварії за день. Незважаючи на вжиті заходи, люди продовжують гинути на перетині цих доріг.
Херсонський студент - не студент, якщо не чув історій про привидів гуртожитку. Щойно заселишся туди-на тебе сиплеться град розповідей, як хтось тут, через щось загинув. По більшій мірі це міфи та вигадки. Але, але, але. Недобра слава панує навколо гуртожитку Вищого професійного училища № 2. Не так давно з вікна приміщення вистрибнула 17 -ти річна студентка даного ПТУ. Цікаво, що жодних причин покінчити життя самогубством у дівчини не було, а пояснити причину свого вчинку вона не може. Постраждала стверджує лише, що протягом кількох днів їй снилася відьма, яка доволі «живо» її душила. За деякий час до цього з нещасливого гуртожитку випав 18-річний хлопець. У даній історії також не все просто і питань більше ніж відповідей. Ще двох студенток першого курсу викладачі змушені були направити до психіатричного закладу, оскільки у них спостерігалися напади паніки і гостре небажання повертатися в гуртожиток. І знову ж таки-лише чутки та інтернет-байки.
От саме цікаве стосуєтьсябудівель часів Катерини, а самепідземних катакомб, що тягнуться ледь не під усім Херсоном. Мало відомо, що саме криють у собі ці темні та сирі тунелі. Існують, навіть, розповіді про піратське сховище. Як відомо на порозі 20-го століття близько Херсону заробляли на життя пірати свого часу. Так ось. Парове судно «Софія» тримало маршрут з Одеси до Хорлів. Як уже зрозуміло-їх захопили пірати. Вичистивши кишені та трюми корсари зникли на шлюпках у невідомому напрямі. Згодом до берегу прибило ці самі шлюпки без жодного натяку на людей. Уся легенда зводиться до того, що херсонські бандити заховались у катакомбах та їх там завалило. І по цей день можна почути відлуння їх голосів. Зараз же навряд хтось шукатиме ці скарби, особливо побачивши, як вправно облаштували у штольнях свої табори бомжі.
Звісно, ще повно містичних та страшних історій про місцини Херсону. Ті ж набережні, пустеля, колодязі, покинуті фабрики, заводи та храми. Але нехай це залишається незвіданим. Адже у кожній казці є доля казки.