<span>Перед вечерею
В оселі діда Дуная як у вінку.
Лави, стіл, піч, ліжко, божниця – все тут зроблено дідовими руками. Все,
окрім ікон, скла та горшків.
В сухий настояний запах лісових
трав і квітів вплітається вологий аромат нещодавно внесених з льоху
яблук. На покуті красується сніп жита. Він затуляє одежу сивих святих на
іконах.
Кленовий мисник переливається полив’яним
цвітом полумисків, а біля мисника висить потемніла від років кобза. Вона
- відрада старого.
З світлиці якось боком видибує лелека. Його гордовиту осанку псує опущене вниз підбите крило.
Дідів
онук Максим відщипує хліба, простягає птиці. Та з гідністю закидає
назад голову і ковтає їжу так, начебто вона жива і може вирватись.
Баба
Ганна метушиться біля печі. Вона бережно ставить на стіл велику
череп’яну миску з борщем. У ній плавають чорні голівки грибів та
краплини олії. Лелека одним оком націлився на гриба, схопив його,
підкинув угору, щоб зручніше проковтнути. Дід Дунай ложкою почастував
нечемну птицю. Лелека з презирством до усього роду людського дибає до
дверей і причаюється біля лави.
Не встигла господиня
поставити на стіл печеню, як бусол занурює в миску дзьоба, вихоплює
шматок м’яса і проворно відбігає подалі від людей. Дід і хлопчина
сміються, баба розводить руками:
<span>- От харцизяка! А ще під святим небом літає. Сідайте вечеряти!</span></span>
Лис Микита добре отримав по заслузі. Тому ,що він всіх обдурював.І його роздерли на шматки .Але я вважаю,що це несправедливе покарання. Адже Лис теж хоче жити , як людина . Він погинув навіть не підозрюючи ,що він був поганим..
Отже , вона прийшла , довгоочікувана зима! Добре пробігтися по морозцем в першу зимовий ранок ! Вулиці , вчора ще по-осінньому похмурі , суцільно покриті білим снігом , і сонце переливається в ньому слепяшім блиском. Химерний візерунок морозу ліг на вітрини магазинів і наглухо закриті вікна будинків , іній вкрив гілки тополь. Глянеш чи вздовж вулиці , витягнувся рівною стрічкою , поблизу чи навколо себе подивишся , всюди все те ж : сніг , сніг , сніг. Зрідка підіймається вітерець пощипує обличчя і вуха , зате як красиво все навколо! Які ніжні , м'які сніжинки плавно кружляють у повітрі. Як не колючий морозець , він теж приємний . Чи не за те всі ми любимо зиму , що вона так само , як весна , наповнює груди хвилюючим почуттям . Всі жваво , все яскраво в перетворює природу , все повно підбадьорливої свіжості. Так легко дихається і так добре на душі , що мимоволі посміхаєшся і хочеться сказати дружньо цьому дивовижному зимового ранку : «Здрастуй , зима! »
1. Життя з дядьком
2. Початок самостійного життя Климка
3. Життя у шахтійній ваговій
4. Погані та жорстокі італійці
5. До рідного місця 60 км
6. Куля влучила у Климка