Саме душа, а не тіло людини, створена за образом Божим. Тіло —
це лише оселя душі. Душа — внутрішній, психологічний світ людини.
Духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний
до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її
життя. Велике значення мають духовні цінності. Можна бути багатою
людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг-
ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. А можна,
навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа
бажає допомогти й захистити як близьку, так і чужу людину. Одним
словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про-
йти по життю сірою тінню.
Роман «Собор» О. Гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість.
Усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. Треба
керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї
душі.
У моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. Відчуття
захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає
мені с ім’ я.
Отож бережімо собори своїх душ!
Душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо-
лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без
одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло —
лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оці-
нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість
душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.
Кожна людина народжується зовсім без знань на цей світ. чим доросліше вона стає тим більше вона робить чим більше вона робить тим більший досвід накопичується за її спиною.
В історії європейського суспільства XVIII століття відомий як епоха Просвітництва. Діячі Просвітництва не тільки були письменниками , а й філософами , політичними мислителями . Вже на ранньому етапі Просвітництва Джонатан Свіфт виступає з критикою складаються буржуазних відносин. Сучасний Свіфту читач повинен був у невідомих країнах і народах дізнатися (і дізнався !) До відрази знайомі звичаї , прикмети власного життя та історії. Вже такі , погляд , манери , особливості таланту Свіфта : він був мудрий філософ , невичерпний фантазер і дотепний , неповторний сатирик.
Свіфт зло висміює людські пороки , смішні й сумні , які , на жаль , мають глибокі соціальні корені . Тому сатира Свіфта дієва і в наші дні. Вона тому й значна, що глибоко серйозна і переслідує високі ідейні цілі. Джонатан Свіфт шукав істину сучасного йому світу . « Мандри Лемюеля Гуллівера » - пародійна імітація , з одного боку , пошук і відкриття істини , з іншого. Свіфт вважав , що його перше завдання - наблизитися до духовного життя століття і розібратися в ній. Він говорить з читачами про релігію , але не на незрозумілій мові богословів ; про політику , але не на партійному жаргоні , незрозумілою для більшості; про літературу , але без зарозумілості і самовдоволення.
Велико твір « Мандри Лемюеля Гуллівера » тим , що воно глибоко узагальнено . Всі речі , описані Джонатаном Свіфтом , мають риси і дії сучасників автора. Він не міг бити ворога відкрито, тому і наступав на нього за допомогою натяків , аналогій і алегорій .
<span>.</span>