— Привіт! Як ти тут проживаєш? Я тобі меду та полуничного варення зробив, будеш?— запитав Андрійко виймаючи з пакету варення та мед
— Так, дякую. — відповів Василько беручи в руки банку з вареннням та почав на неї придивлятися.
— Слухай, ти тут не скучав за школою? Тебе там всі чекають.— сказав Андрійко
— Звісно я скучав… Але ж я хворий…— відповів Василько
— Та не хвилюйся ти так! Ти ж всеодно вилікуєшся! — сказав Андійко з посмішкою
— Так, звісно
-Здоров був, друже. Як ся маєш?-запитав Іван
-Привіт, та нічого помаленьку. Зараз збираю наших хлопців, треба хліб пекти, а то село без нього залишиться.-відповів Василь
-Ясно.
-О, я вже хлопців бачу!
-Слухай, Василю, а можна я вам допоможу? Так цікаво подивитися як хліб випікають.
-Звичайно, лишні руки не завадять.
І вони пішли до пекарні. Василь повчає як потрібно місити тісто:
- Береш, тай добре місиш, так щоб тісто відставало від рук.
-Зрозумів, дякую.
Вони замісили тісто, зробили з нього овальну форму і поставили в піч.
- Ух, напрацювалися-зронив Іван
- О, це ти ще минулого тижня не був, тоді треба було зробити хлібу в раз більше ніж зараз тому, що з нашої пекарні везли аж в місто.
- Ну місто, не місто, а наше село точно буде щасливе.
Сніг Н.в, Очеретів Р.в Покривало Н.в, Степ Н.в Вітер Н.в Тіло Н.в Хмари Н.в
Ось сонце сховалося за хмари, небо стало сірим та низьким. У повітрі повіяло прохолодою. За кілька хвилин з тихим дзвоном упали перші краплини, усе стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ. Мені подобається звук дощу, він допомагає розслабитися й відпочити. Звук різниться залежно від того, куди падають краплі. Дощ ніжно шелестить по листю дерев, настирливо стукає в металеві дахи, весело дзвенить об калюжі. Він вистукує свої мелодії по моєму підвіконні і я зачаровано слухаю цю музику за вікном.
<span>Спасибі ,земле, за твоЇ щедроти.
Спасибі - додаток ;
земле - звертання(не є членом речення)
за щедроти - додаток;
твої - означення;
</span>
