З вітром навзводи я ішла до школи тому, що вже запізнювалась.
Разом з усіма <span>трьомастами сімдесятьма чотирма</span> учасниками конференції ми вирушили до Харкова.
[пал'не] [згоран':а] [зам'іс'т']
Мабуть, у кожного вдома є домашній улюбленець. В селі це не тільки улюбленці, але і невід’ємна частина домашнього господарства. Важко уявити подвір’я без собаки-сторожа… Так повелося в нас в селі, що собаки мають більшу повагу, ніж коти, мабуть через свою вірність, а котики завжди страждають через свій злодійський та лінькуватий характер..Тому в нас кожен собака мав особливе, яке тільки йому підходило, ім’я, а от коти були і є всі Мурчики…
Перший пес якого я пам’ятаю – це Барсік, світлий і кудлатий, він був дуже добрим та терплячим (особливо до нас, дітей), навіть не знаю, хто перший появився, я чи він…:)
<span>Далі у нас був Кудлай, з яким пов’язано усе моє дитинство.
</span><span>Кудлай був безмежно добрим…тому при його сторожуванні обікрали дідову комору…але Кудлай ніколи не пропускав можливість піти з нами на гриби, або пасти корови, і чомусь найбільшим ворогом Кудлая була корова КрАса)) На жаль на своєму 13-му собачому році життя він нас покинув…</span>
<span>Для своєї картини С.
Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї
простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені
яскравими барвами.
У центрі картини — воли, які пасуться
на зеленому лузі біля озерця. Праворуч — високе розлоге дерево, під яким
спочивають люди. Для них віл — показник достатку родини, своєрідний
символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план,
висунувши на перший своїх вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і
сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини.
<span>Пейзаж «Козача левада» — це щиросердне освідчення художника своїй батьківщині у синівській любові.
</span></span>
