Люди завжди прагнули до краси. Це стосувалося не тільки матеріальних сторін життя, наприклад, красивого житла, транспортних засобів або прикрас, але і аспектів відносин між людьми. Навряд чи є на світі така людина, яка ніколи не хотіла допомогти комусь, кому потрібна допомога, безоплатно з чистого душевного пориву. Звичайно, всі люди такі, основною причиною тому служить те, що людина була створена Богом.
Література приносить нам величезну кількість прикладів дивовижних вчинків людей. Звичайно, в ній описується не тільки це, але й злі наміри і дії, шкода, що заподіюється однією людиною іншій і багато чого подібне й поганого. Водночас, як мені думається, найбільш цінним у всіх книгах є приклади того, як одна людина допомагає іншій, як вона демонструє свою доброту, чесність, справедливість та інші красиві людські якості
Крылом, клювом,перьями))))
Головним словом є те, від якого задається питання до залежного.
Наприклад, «читати книгу»: читати - що? - Книгу; «Гуляти у дворі»:
гуляти - де? - У дворі; «Дуже красиво»: красиво - наскільки? - Дуже. Із
способів підрядного зв'язку у словосполученнях виділяють узгодження,
управління і примикання.
Досить актуальним є питання "Чи може телебачення замінити книжку"? В наш час інформаційних технологій, дуже важко залишитися осторонь від будь-яких технічних приладів, фактично кожен з нас у руках тримає мобільний телефон чи смартфон. правильніше було б поставити питання: "Чи зможе Смартфон замінити і книгу, і телевізор?"
Думаю, що телефон вже частково замінив книгу, оскільки скачати електроний варіант книги набагато простіше, ніж знайти, замовити і купити її друковану версію. І, звичайно, це набагато легше, оскільки на одному планшеті чи телефоні, можуть вміщуватися десятки книг, а друкована - лише одна. проте, електронні носії мають два великі недоліки - закінчився заряд енеогії і поламався. все ж ніщо не може замінити відчуття, коли тримаєш у руках нову книгу, яка ще пахне свіжим друком.
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі
кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент,
бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди
стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно
прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою.
Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять
невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з
книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як
виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки,
про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен
письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь,
зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не
вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння,
дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також
не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо
сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі
писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика
користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це
джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло,
чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при
князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні
джерела — ті самі книжки.
Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені
подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але
найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник
Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її
кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове.
Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні
пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег
морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій
корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед
незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні
твори українських письменників, де розповідається сувора правда про
нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого
минулого.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не
зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій
твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками
відомого українського поета Д. Павличка:
Життя без книги — хата без вікна.
Тюрма глуха і темна, мов труна, К
різь вікна книг свободи світло ллється,
Майбутнього видніє далина.
