Красиве місто,Чернівці, завоювало моє серце(?)
Ніна Матвіївна, легенда школи, знову завітала до нас
Каріна, гімнастка, давно не була на конкурсах
Одна з мальовничих вершин Кримських гір, Ай-Петрі, височіє вдалині
Цікавий і суворий, Оленчин сом, знову їсть дуже багато
Можна використати пейзажну лірику...це наприклад вірш Лесі Українки <u>"Хвиля":</u>
Хвиля йде,
вал гуде —
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе
на сухеє баговиння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне,
й гасне...
Хвиля смутна,
каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,
мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговиння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає,
і втихає,
рине в море величезне
й чезне...
Чи вона
йде до дна?
Може, буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно,
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морю скарби,
і слугою
під вагою
там вона довіку стане
й не повстане?
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?
Або такий:
Коли прийшла весна
напоєна цвітучим ароматом,
веселим щебетом пташок,
яскравим сонцем оповита
то стрепенулась я,
підняла голову до сонця, всміхнулася
і легкою, веселою ходою
пішла дивитися дива.
А диво скрізь:
промінчик сонця блиснув над водою-
і ожила ріка
роси краплина покотилась по травинці-
ожив весь луг
вітрець веселий колихнув деревце-
і зашумів весь ліс
у мами на руках всміхнулася дитина-
і задзвенів весь світ...
Як гарно жити, дітей ростити,
любов пізнати
і не спіткнутись, не упасти,
додолу очі не опустити
Весь світ любити
і жити, жити, жити...
Ще можна взяти вірш Шарля Бодлера "Вечорова гармонія" (зі світової літератури)
Слово це не просто засіб для спілкування а й корисна річ у нашому повсякденному житті .Слухаючи різні мови світу ти задумуєшся чому а чому я розмовляю саме цією мовою?
Не потрібно цуратись своєї мови і слів,якими б вони неибули
<span>Прикме́тник<span> — самостійна
частина </span>мови<span>, що виражає ознаку
предмета, </span><span>тобто ознаку іменника. Із цього ми
розуміємо, що прикметник в першу чергу
тісно пов ’язан із іменником граматично. </span>Прикметники за значенням
поділяються на такі розряди:</span><span><span>·
</span>якісні<span>, що виражають ознаки предметів
безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава
особистість</span></span><span><span>·
</span>відносні<span>, що позначають ознаку предмета не
безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний
тест, прикордонний пост;</span></span><span><span>·
</span>присвійні<span>, що виражають належність предмета певній
істоті: материн рушник, Мартин зошит.</span></span>
<span>Присвійні
прикметники утворюються від назв людей і тварин : сестра —
сестр-ин, Ольга —
Ольж-ин, соб-ач-ий, кач-ач-ий<span>.</span></span>
<span>Із цього ми
бачимо, що прикметник надає глибшого змісту будь-якому іменнику. Завдяки
прикметникам автор розширює малюнок, який описується у творі, що в свою чергу
дозволяє нам, читачам, глибоко поринути в світ книги.</span>
Я думаю что природа це саме головне треба її оберігати не кривдити тому оберігаймо природу!!!!1