1. У коня Шептала починаються неприємності.2.Хто такий Степан.3. Шептало засмучений. Він не любить ходити в упряжці.4. Як розумний кінь Шептало ходить на водопій.5. Степан вдарив батогом Шептала. Шептало вирвався на волю.6. Кінь згадує своє дитинство.7. Шептало насолоджується свободою.8. Шептало скучив за Степаном.
9. Шептало не хоче бути білим конем. Повернення до конюшні.
Гумористичний твір - усмішка
Ой дуб-дуба, ой дуб-дуба,
Жолудець під дубом тупа.
В нього шапочка новенька,
Кожушиночка жовтенька
Ніжкою туп, туп:
-З мене буде дуб, дуб.
Дві білочки
Українська народна казка Поділля
<span>Жили собі дві білочки у густому лісі у
дуплах. Однаково гарні, пухнасті, ловкі, риженькі. Тільки не однакової
вроди. Одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і
все складала у своїй хатинці. А друга була зовсім лінива. Цілими днями
гралася стрибала з гілки на гілку. А схоче поїсти — не журиться, бо
літом усюди їжі повно. То горіх, то жолудь, то корінці якісь. Погризе
того, іншого та знову скаче весела.</span>
Тим часом перша білочка наносила собі в дупло повно всілякої їжі.
Вже заздалегідь застелила свою хатинку мохом і сухим листям, щоб взимку
було тепло. Та й дверці приробила до свого дому.
Так пройшло літо, у одної білочки у праці, а у другої у іграшках.
Минула вже й дощова осінь, прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і
пусто: ні листка, ні грибів, ні горішків, тільки голі дерева і сніг.
Сидить собі у теплому дуплі роботяща білка і гадки про біду не має. І
м’яко їй, і тепло, і їсти є що.
Не так жилося її лінивій сестрі. У її дуплі ні вікон ні дверей. І
навіть жодного горішка нема. Сидить бідна, голодна, замерзла, у клубочок
скотилася. Тут вона пригадала про свою сестру, та й думає собі: «Піду я
до неї, хай допоможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй
поверну».
Іде вона до сусідки і несміливо стукає у двері. Та глянула на нещасну напівмертву сусідку і все зрозуміла.
— Прошу сідай, саме на обід прийшла. Зігрійся трохи у моху, а я
принесу горішків, жолудів. А як хочеш, живи разом зі мною, мені так
сумно самій.
— Але я ж не заслужила на таку доброту.
— Нічого, тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала, що без праці нема добра. От будемо разом працювати і жити.
<span>І відтоді жили дві білочки разом. А найближчого літа лінива стала роботящою і принесла великі припаси харчів до спільної хати.</span>