Щовечора, коли сонце повільно і величаво ховалося за високі гори на спочинок , в ліс непомітно і тихо приходила темна ніч. Тоді світлячок ледь чутно і поспішно вибирався на високий пеньок край лісової стежини. Він жваво, але обережно підіймав ліхтарик. Ліхтарик був зовсім крихітний. Та його жовтогарячі промінці всю ніч постійно і впевнено освітлювали стежину. По ній крадькома і безшумно ходили мешканці лісу, аж поки червоне сонце знову не з'являлось з-за шпилів далеких гір
Я пишаюся своїм другом тому,що він завжди підтримає мене у тяжкій ситуації,даси мені корисну пораду.Коли мені погано він мене веселить,і підбадьорує.
Я хочу йому подякувати за всі хвилини проведені разом,а ще..Мій друг дуже старанно вчиться І допомагає мені,інколи..Він любить природу,садить дерева,а я йому допомагаю,тому що краще у двох,ніж одному,як кажуть.
Життя — це нескінченний циклічний процес. Життя було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом «існування». З одного боку, це доцільно, а з іншого — ні! Є навіть такий філософський вираз: «Треба жити, а не існувати!» Саме слово «існування» у більшості людей асоціюється із чимось штучним, неживим. Наприклад, існувати може пристрій, будівля тощо. А «життя» тяжіє більше до істот, щось таке чисте і красиве, багатогранне, неповторне.
Двісті шістдесят другого
Двісті шістдесят два
Двісті шістдесят другому
Двісті шістдесят другим
На двісті шістдесят другому
Друзі вирішили зробити самостійно цю виставу. Ліда взяла на себе шиття ляльок, а Миколка ширму.
